Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

"Двічі в одну річку не ввійдеш". Адже так? 

Піднімались із Максом до квартири Іри в цілковитій тиші. Думаю він хотів би про щось поговорити, щось запитати, але не наважувався. Мої думки були зайняті іншим. Я подумки прокручувала усі можливі варіанти розвитку подій, після того що розкажу Ірі. Я бачила, що їй важко, що навіть попри те, що Ліам їй зрадив, вона всерівно не позбулася почуттів до нього, хоч як би не приховувала. Вони були разом занадто довго, щоб ось так, за місяць, легко викинути його із серця. Я знаю це, як ніхто. Коли Ромка мене використав, я почувалась розбитою, і брудною. Мною користувались, як іграшкою, не зважаючи на мої почуття. Так, я була не зовсім дорослою, але ж це перше кохання, я тоді так думала, що це було саме воно. Я була готова пробачити, закрити очі, але вже тоді поставила хрест на особистому житті, аби більше ніхто не посмів користуватися мною. А перше кохання Іри - Ліам, який також розтоптав усі почуття Іри, як і мені колись. Я знала, що вона відчуває, і так само знала про те, що вона може пробачити йому на емоціях. Але дозволити їй цього я не можу.

Підійшовши до квартири, я впевнено почала тиснути на дзвінок. Не знаю звідки взялась ця впевненість, якщо хвилинами раніше, відчувала хвилювання. Але потрібно брати ситуацію в свої руки, і недопустити необдуманих вчинків Іри. Ще раз натиснувши на дзвінок, двері прочинились і на порозі з'явився Свят в одному рушникові, пов'язаному на стегнах, та з широкою посмішкою на обличчі, яка враз спала, побачивши нас.

- Ти що тут робиш? - Запитав, здивовано, Макс, поки я підбирала слова.

- Еее... я цей... в гості зайшов.. - Невпевнено мовив друг. - А ви? Теж в гості?

- Святе. Ти де подівся? - Грайливим голосом кричала Іра, за його спиною. - Я вже вся пала.. Ой - Запнувшись, Іра почала оглядати нас із Максом, все ще стоячих на порозі.

- З цим ми будемо розбиратись потім. - Нарешті відійшовши від шоку, сказала я, вказавши на Свята, і пройшла в квартиру. - Нам треба поговорити. - Підходячи ближче до Іри, сказала. - Наодинці.

- Так, звісно. Хлопці, йдіть у вітальню, - сказала Іра, кинувши швидки погляд на Макса і Свята, - а ми підемо на кухню. - Сказала Іра, попрямувавши вглиб квартири. - Щось сталось? Ти без дзвінка..

- Сталось. Але я хочу, щоб ти сприйняла те, що я тобі скажу тверезим і холодним розумом. - Сказала я, на що Іра кивнула в знак згоди. - Дзвонив Брендон. Ліам в лікарні. Потрапив в аварію. - Сказала я, на що Іра охнула і сіла на стілець, округливши і без того великі очі. - Численні переломи, струс мозку, часткова втрата пам'яті. Він думає, що ви досі разом. Попросив Брендона тебе знайти. - Очі Іри наповнились сльозами.

- Але чому Брендон не подзвонив мені? - Через силу, охлиплим голосом, запитала Іра.

- Він не знав як краще, і тому подзвонив до мене.

- Вирішив, що тобі подзвонити краще, ніж мені. - Тихо сказала Іра.

- І це виявилось справді краще. Ти можеш зараз наламати дров, про що потім пожалкуєш. Розумієш? Тому я і приїхала, бо телефоном я б не змогла тебе стримати.

- Мені потрібно полетіти до нього.. - Сказала Іра, відводячи погляд.

- Щоби що?! - Не стрималась я, підірвалась зі стільця, який з гуркотом впав на підлогу, і підвищила голос. - Щоби знову потонути в його обмані? Щоби знову змусити себе страждати?  - Випалила. 

- Щоби побачити його очі. Очі зрадника, і розставити всі крапки в цій історії. Фактично я просто втекла, не давши йому пояснити.. - Сказала Іра. Двері з гуркотом відкрились, і на порозі з'явився Макс, а за його спиною показався Свят.

- У вас все нормально? Ми чули як щось впало.. - Сказав Макс.

- Так, все добре. Залиште нас. - Сказала я, не обертаючись. Після чого двері зачинились і я продовжила. - І що ти хочеш від нього почути? Що він зраджував тобі, бо його змусили? Чи що він оступився один єдиний раз? Іро, - мовила я, підходячи до неї ближче, взяла її руки в свої, сіла на підлогу і глянула у вічі, наповнені сліз, - двічі в одну річку не ввійдеш. Якщо він зрадив один раз, зрадить і другий..

- Я просто хочу переконатися, що з ним все буде нормально, і розійтися як дорослі люди, не втікаючи, а говорячи очі в очі. 

- І тому ти зараз плачеш? Тобі ж шкода його, правда?

- Шкода. А ще більше шкода, що я досі так реагую на нього. Попри те, що від нього в моєму серці лишилась одна чорна діра.

- Ти можеш не їхати, а зателефонувати йому.

- Не можу. Це не правильно.

- Дурепа! - Гнівно кинула їй, підводячись. - Він зламав тебе, а ти жалієш його. Він отримав те, на що заслуговує.

- Не кажи так. Цього ніхто не заслуговує. Я полечу. Завтра. - Сказала Іра, поспіхом витираючи сльози. Встала зі стільця і попрямувала з кухні.

- Я лечу з тобою. - Кинула подрузі в спину. Вона зупинилась, обернулась, і схоже хотіла заперечити, але я твердо сказала. - Це не обговорюється. Я не можу кинути тебе. 

Іра мовчки всміхнулась, і вийшла з кухні. Я ж послідувала її прикладу і теж пішла. Хлопці сиділи у вітальні. Свят вже одягнувся, і вони з Максом сиділи в цілковитій тиші. Схоже вони чули нашу розмову. Але ніхто не наважувався щось сказати чи запитати. Під сухе мовчання я пішла в кімнату до Іри.

- Я сьогодні замовлю квитки. - Сказала Іра, тільки я підійшла до дверей. Вона поспіхом збирала речі, і носилася по кімнаті мов божевільна.

- Що у вас зі Святом? - Спершись до дверей, запитала те, що цікавило ще з приходу сюди.

- Нічого. - Сухо відбила Іра. - Ми просто розважаємось. Весело проводимо час удвох.

- Руйнуєте почуття один одного?

- Настю, про які почуття ти кажеш? Після Ліама я не здатна кохати. Це лиш приємний час разом, не більше не менше. І до того ж, ти сама казала, що він бабій, забула? - Сказала Іра, на мить глянувши на мене.

- Казала. - Погодилась я. - Але ж він жива людина, яка теж має почуття.

- Немає ніяких почуттів. Пограємось один одним, набридне розійдемось як у морі кораблі. Все. - Сказала Іра. Як раптом за спиною почулись важкі кроки і гучний стукіт вхідних дверей.