Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Прощавайте, публіко, наша вистава вдалась на славу. – викрикнув із автомобіля Фіністер.

-Козел! Геть звідси!!! Сракопикий! Ненавидимо!

Натовп не міг заспокоїтися після такої вистави, але втім через 5 хвилин з вулиці розійшлися. Артур востаннє подивився на Вільденбург, який віддалявся по-трохи від нього. Він не розумів, що сталося і за що йому одягли наручники, але слідчий знав, що це місто він не зможе більше побачити навіть на картинах.

Після пережитого, Реймонд прийшов у відділок, де подивився на свою картину, де він, Крістіан та їх дочки стояли одне біля одного посміхаючись. Саптон закурив сигару та дістав пістоль.

-Зустрічайте мене, мої любі… - Постріл.

4. Під час подорожі за грати, Артур весь час був у роздумах: чому його заарештували… Він ж герой. Герой, який допоміг місту позбавитися від покидьків у ньому. У машині марки «Фронен», бронебійній, чорній та єдиній у випуску за всі часи, на пасажирському сидінні, праворуч від водія, сидів суддя, меч та рана для Конграйта – Фіністер Рудабо. Орлиний ніс, нахмурені брови, сірі очі та волосся, яке нагадувало лози у джунглях. Високий, статурний чоловік, який курив сигару розміром з пальця, тяжко дихав, коли Артур пробував до нього заговорити. Весь цей час він мовчав, не сказавши ні слова Конграйту.

 Колись Фіністер був учасником театральної трупи, яка подорожувала від континенту до континенту. Його важкий, хриплий голос та акторська майстерність вражали людей до оплесків та овацій лише для Рудабо, не звертаючи уваги навіть на інших учасників. Його знаменита п’єса, яку ж він сам і написав, «Історія одного вовкодава», у якій він грав головну жахливу роль захисника феодала, який як вовкодав убивав людей, як вовків, голіруч, зубами. За цю драму він отримав загальну славу на водному континенті.  Але доля – це така річ, яка приносить тобі золото, а в інший момент його відбере. Підсипавши снодійне, бандит Арон Річ, випадково пройшовши кастинг, дав випити чаю Фіністеру та попросив його порізати хліба. Після того, як останній втратив свідомість, Річ одягнув рукавиці, узяв ножика та перерізав горло партнерши у групі, і підкинув біля нього труп. Стодемаєр – чоловік кувалда у групі, побачивши ножика у крові, який лежав біля руки Рудабо , зав’язав Фіністера та відправив телеграму у поліцейській відділок, останні з яких прибули відразу після того, як прочитали. Вони заарештували майбутнього слідчого та доправили його у відділок, де без розбірок винесли йому вирок у 10 років тюремного терміну.

-Прошу, я можу бути вам корисним…

-І як же?

-Зіграємо у шахи, пане поліцейський? – промовив Фіністер.

-Нечистий ти на руку, чоловіче… Але нумо, граємо таким чином: перемагаєш мене у партії у шахах, я тебе відпускаю, як ні, то ти стаєш моїм персональним рабом. Як тобі така пропозиція?

-Після цієї партії рабом можете стати ви. – з упевненістю сказав Рудабо.

Поліцейський почервонів.

-Що ж… Фіністер Рудабо, ви сильні на мову, але чи могутні ви на розум?

-Несіть сюди шахи.

Помічник поліцейського поставив дошку шахів та стакани чаю, як і Фіністеру так і містеру Чонсі.

-Пийте чай, насолоджуйтеся, містере Рудабо.

-Ні, я дякую вам, за пропозицію, Чонсі, але випивши один раз чай із рук злочинця, я опинився у місті, де злочинців більше, аніж на волі.

-Підкидаю монету, Фіністере, орел – мій хід за білі фігури, ріжка – ваш хід за білі.

Монета підлетіла вверх. Чонсі її підкидає не вперше, але досі йому не пощастило мати персонального раба. Усі вигравали його у шахах, але усім він дарував вічний спокій десь у руках творця.

-Ваш хід, містере Рудабо.

Фіністер зробив хід.

-Дивний хід, Фіністере.

-Не дивніший, аніж ваш романс із іншою жінкою.

Чонсі зробив хід.

-Про що ви?

-Запах ніжних духів, скоріше за все жіночих, ви заміжні, Чонсі, але каблучку не носите.

Рудабо зробив хід.

-Як ви про це дізналися?

Чонсі зробив хід

-Слід від кільця на пальці із зазубренками, а ви знаєте, що такий купують на церемонію одруження. Ви були щасливі у шлюбі, але щось вас надломило… Зрада, Чонсі. Я чую, як ваше серце б’ється нерівномірно. Ви нервуєте, бо я знаю про вас більше, аніж ви самі.

Рудабо зробив хід.

-Похвально, пане Фіністер, але мене цим не здивуєш, майже усі про це знають, навіть моя дружина.

Чонсі зробив хід.

-Чому ж не розлучитесь? А, зрозумів… Багатий батько вашої дружини цього не бажає. Він, мабуть, мер цього містечка, бо ви сидите у пишному кабінеті, гарно вдягнені та всі ваші дії будуть покриватися. На зарплатню поліцейського такого не зробиш.

Рудабо зробив хід, забравши конем пішака Чонсі, Фіністер зроби шах.

-Що ж, ви наблизились майже до кульмінації, але цього недостатньо.

Чонсі убив коня власним слоном, врятувавши свого короля.

-Ух, гарний хід, Чонсі.

Рудабо зробив свій хід, баштою поступово наближаючись до королеви.

-Ви майстер своєї справи, Фіністере.

Чонсі зробив свій хід.

-Дякую за люб’язсність, Чонсі.

Рудабо зробив хід, йому залишилась одна дія аби забрати королеву та поставити шах, а далі - мат, королю.

Секунди мовчання і Чонсі зробив власний хід, він не розумів дій Рудабо, який повільно наближався до перемоги.

-Скажіть, Чонсі, скількох людей ви похоронили у цьому місці?

Рудабо зробив свій хід, забравши королеву та поставивши шах.

-Що ти несеш, Фіністере.

Чонсі зробив свій  хід.

-Слід крові на вашій краватці, недавно протертий до блиску ніж, який лежить на столі. Охоронець, який відійшов, коли ви кивнули йому. Скажіть, Чонсі, чому я чую, як хтось копає землю на вулиці?

Рудабо зробив свій хід. Шах і мат. Фіністер переміг.

-Примкни губу, Рудабо. Багатьох я убив, але про це знає охоронець, я та вже ти. Іншому виродку, який сидів ось тут, я б не вірив навіть ні на хвилинку, але ти інший, Фіністере. Ти єдиний, хто серед 12 людей зміг мене здивувати. Всі вони мене перемагали, але так геніально зміг тільки ти. Я відпускаю тебе, Рудабо. Справа закрита.