Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Перебираючи одяг, помічаю, що деякі плями давно присохли, тому спочатку їх затираю дитячим милом. І хоч не впевнена, що це правильно, але принаймні логічно. А тоді всю гору одягу переміщую у пральну машину, насипаю єдиний гіпоалергенний пральний засіб з тих, що на полиці, й обираю режим делікатного прання. 

Сподіваюся Діна бодай подякує за мої старання.

Поки маю вільний час, неквапливо йду будинком до дитячої кімнати. Розглядаю інтер’єр, що поєднує сучасний стиль з елементами розкоші. Навколо просторо. М’які невеликі килимки, подовженні вази та картини в золотавих рамах наділяють оселю затишком. Завдяки цьому почуваюся комфортно й навіть трохи заздрю людям, які можуть собі дозволити настільки комфортабельне житло. 

Коли простягаю руку, щоб відчинити двері дитячої кімнати, помічаю, що моя кофточка лілового кольору забруднилася. Велика пляма на рукаві, а ще дрібніша над грудьми. Мабуть, Емма встигла притулитися ротиком, коли я несла її переодягати. І оскільки не маю у що переодягнутися, залишається лише знову рушити у ванну кімнату, щоб спробувати з допомогою води виправити ганебну ситуацію — затерти пляму, мокре місце після якої опісля висушу феном. Діна ж не буде проти? Знову треба питати дозволу у Нестора, а не хочеться провокувати зустріч. Вже краще у вологій кофтині ходити. 

Коли відчиняю двері ванної кімнати, забуваю навіщо сюди йшла. Цівка води торкається кінчиків пальців, змочивши капронові носки. А попереду вже й хлюпоче цілісінький басейн, що вже й не залишилося сухого місця на плитці. 

Ой, мамця… Затуляю рот долонями й завмираю у ступорі. Що я зробила неправильно? 

Зрештою, щільно зачиняю двері й мчу до кабінету Нестора Вадимовича, який зараз звільнить мене до бісової матері. 

— Пробачте! — навстіж відчиняю двері, навіть забувши постукати. 

А що? Ситуація критична!

Нестор, що сидить у затемненому кабінеті, піднімає на мене очі. До цього зосереджено дивився в екран ноутбука. 

— Олесю, що сталося? —  він вигинає брів дугою, від цього чоло цього чоловіка просікає глибоко складка.

Показую пальцем за спину, не в змозі сформувати пояснення так, щоб сказати м’якше. 

— У ванній кімнаті… вода… — єдине, що вичавлюю. 

Мабуть, острах на моєму обличчі змушує Нестора зірватися з місця й, прошмигнувши біля мене вихром, прибути до місця катастрофи. 

До речі, Нестор вже змінив халат на неофіційний костюм. Боже, чому навіть у такі моменти, я звертаю увагу на його вигляд?

— Дідько… Як це сталося?! — питає він, ледь не вставши у калюжу, а тоді повертається до пральної, що голосно гуде. — Ви запустили прання?

— Пробачте, що не спитала дозволу. Не хотіла заважати. Річ у тім, що у козині для брудного одягу Емми вже й не залишалося місця. Я хотіла допомогти Діні!

Нестор засукує рукава й перекриває воду, після цього стрімко залишає ванну кімнату. Я не наважуюся запитати вслід, куди він йде. Лише розгублено чекаю його повернення. А коли Нестор приносить швабру з віджимом, велику ганчірку й відро, ми разом беремося за роботу. 

— Днями пральна машина зламалася, а я майже вдома не бував, щоб до неї поглянути. Просив, щоб Діна викликала майстра, але, як бачу, у неї до цього руки теж не дійшли, — справляючись зі шваброю, що вбирає велику кількість води за раз, пояснює господар будинку. 

— Це мені варто було запитати, чи можна запустити прання. Несторе Вадимовичу, я більше не лізтиму зі своєю допомогою. І приберу все сама! А ви працюйте. Я встигну до того, як Емма прокинеться.

Рукою хапаю швабру, не даючи можливості Нестору протягнути неї плиткою. Йому доводиться зупинитися — і глибокі темно-карі очі одразу впираються в моє обличчя. 

— Разом ми швидше впораємося, — пояснює Нестор й завмирає, немов на щось очікує.

А я лише тепер помічаю, що випадково схопилася не за металеву ручку, а за руку Нестора. Відпускаючи, різко притискаю свою руку до грудей і вкриваю пальцями іншої. Від ніяковіння задихаюся. Очі відводжу до полиць, до зубних щіток у мармуровому стакані. А коли Нестор знову береться вбирати шваброю воду, про всякий випадок промовляю після хвилини мовчання:

— Пробачте…

І є за що. Тим паче тепер Нестор змушений затриматися у ванній кімнаті, хоча планував працювати. І навіщо я взагалі влізла зі своєю поміччю? 

— Олесю, повертайтеся у дитячу. А я погляну, щоб тут можна зробити, — киває на пральну машину, а тоді зосереджується у зоні моїх грудей, від чого напружується усе моє тіло. Хочеться прикритися брудною ганчіркою. — Ви забруднилися сумішшю?

Він всього лише помітив плями. Невже я щойно підозрювала, що Нестор витріщається?

— Це Емма вирішила, що кофтинці бракує принта, — сіпаю плечем, ледь усміхаючись. — Я хотіла якраз її випрати…

— На собі? 

— І позичити фен, щоб висушити. 

— На щастя, він справний. Можете взяти. 

Лише встигаю кивнути, як чується дитячий плач. У цьому напрямку одночасно повертаємося з Нестором, а тоді одне на одного. 

— Тоді так, Олесю: я поки забавлю Емму, а ви приведіть себе до ладу. Після цього займуся пральною. 

Нестор нашвидкуруч миє руки й рушає у дитячу. А я зціплюю зуби від сорому, оскільки відвернула його увагу від роботи. Кому потрібна така нездара няня? Ще й планувала уникати розмов з чим чоловіком, а сама ж спровокувала всесвітній потоп. 

Стискаю кулаки й, невдоволено стогнучи, закидаю голову. Хотілося б поскаржитися Всевишньому на невдачу, але часу немає. Затираю пляму милом, а тоді насухо висушую тонку тканину, на якій тепер залишається пом’ятість. Все це зайняло більше часу, ніж очікувалося.

На диво, у дитячій кімнаті ні Емму, ні її татуся не знаходжу. Зазираю у сусідні кімнати й навіть у кабінет. Проходжу увесь поверх. Навіть зазираю у вікно, вдихнувши квіткову свіжість, якою просякнуте подвір’я. 

Не могли ж вони залишити будинок?