Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

Артем ледь помітно всміхнувся.

— Можливо. Але це не означає, що я не розумію, що для нього краще.

Віра знову відчула його оцінюючий погляд, ніби він усе ще не зробив остаточних висновків.

І їй раптом захотілося, щоб він не бачив у ній загрози для свого сина.

Навіть якщо вона не була впевнена, чи справді нею не є.

Віра витримала паузу, а потім повільно промовила:

— Я не знаю, що робити далі.

Артем не відразу відповів, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Ви про що саме?

Віра обхопила чашку руками, ніби хотіла зігрітися.

— Про це все, — вона злегка хитнула головою, ніби показуючи невидиму плутанину навколо себе. — Про Марка, про ці чутки, про весь цей світ, у який я, здається, випадково потрапила.

Артем нахилився вперед, поклавши лікті на стіл.

— Ви справді вважаєте, що потрапили туди випадково?

Віра підняла на нього погляд.

— А хіба ні?

— Марк випадковостей не визнає, — спокійно сказав Артем. — Якщо він вирішив, що ви — його вибір, значить, у нього є на це причини.

— Проблема в тому, що я не знаю, чи я хочу бути цим вибором, — тихо сказала вона.

Артем нічого не відповів, ніби дозволяючи їй продовжити.

Віра затримала погляд на своїх пальцях, що бігали по краю чашки.

— Я не маю до нього почуттів.

Ці слова прозвучали вголос уперше, і вони здавалися їй правильними, але водночас незручними.

Артем повільно видихнув, ніби очікував саме цього.

— І ви не знаєте, як йому про це сказати?

Віра підняла очі.

— Я не знаю, чи я взагалі маю щось говорити.

Артем пильно подивився на неї, а потім, на її подив, заговорив м’якше, ніж до цього.

— Якщо ви справді не маєте почуттів до мого сина, то вам усе одно доведеться визначитися. Бо Марк не з тих, хто просто відступає.

Віра знову замовкла.

Бо вона це знала.

І саме це її лякало найбільше.

Віра відставила чашку і потерла скроні, намагаючись привести думки до ладу.

— Ви так говорите, ніби я зобов’язана прийняти якесь рішення прямо зараз.

Артем знизав плечима.

— Я говорю так, бо знаю Марка. Він не витрачає час на те, що його не цікавить. І якщо він за щось береться, то доводить до кінця.

Віра заперечно хитнула головою.

— Але люди — це не бізнес. Я не черговий проєкт, який він може просто «довести до кінця».

Артем уважно подивився на неї.

— І ви дійсно думаєте, що для нього ви — черговий проєкт?

Віра застигла, бо вона не знала, що відповісти.

Їй здавалося, що Марк просто грається, фліртує, розважається, але останнім часом його дії стали занадто наполегливими, занадто продуманими.

— Ви не знаєте, чи справді він щось відчуває, так? — промовив Артем, спостерігаючи за її реакцією.

Віра закусила губу.

— Я не знаю, чого він хоче.

— А чого хочете ви?

Тиша.

Віра відчула, як груди стискає напруга, якої вона так довго намагалася уникати.

Бо вона знала відповідь, але не могла її сказати.

Бо справа була не в Марку.

А в тому, що в її думках був інший чоловік.

Артем не відводив від неї погляду, чекаючи відповіді.

Але Віра просто мовчала.

Бо сказати правду означало визнати те, що вона ховала навіть від себе.

— Я не знаю, — зрештою промовила вона.

Артем пильно на неї подивився, ніби розуміючи більше, ніж вона хотіла б.

— Брешете.

Віра стиснула губи, але не стала заперечувати.

Тому що це була правда.

Артем відкинувся на спинку стільця.

— Мені байдуже, які у вас почуття, якщо чесно. Але я не хочу, щоб ви зробили мого сина слабким.

Віра нахмурилася.

— Ви справді так про нього думаєте?

— Я знаю його краще за вас, — спокійно відповів Артем. — І знаю, що навіть найсильніші можуть втратити голову через неправильну жінку.

Віра закусила губу, відчуваючи змішані емоції.

Артем піднявся, кидаючи на неї останній довгий погляд.

— Вам вирішувати, ким ви хочете бути в цій історії. Але я сподіваюся, що у вас вистачить розуму прийняти правильне рішення.

Він узяв куртку, вийшов у коридор і, перш ніж закрити за собою двері, додав:

— І все ж таки пиріг був непоганий.

Віра хмикнула, але всередині було не до сміху.

Бо тепер, після цієї розмови, вона ще більше заплуталася.