Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

той, ніби власний шепіт, поволі зника,

чути, як зупиняється серцебиття,

чути, як серед насипів мовчазних

спочатку вони виходять із цього життя,

потім життя повільно виходить із них.

Частина друга

Радіошансон

(вісім історій про Юру Зойфера)

Сторона А

1. Шулери сидять в задніх кімнатах

і чесно ділять виручку

Зараз, зараз, вони лише налаштуються,

під’єднають свої хребти до чорного радіо «Вавилон»,

остання спроба навести лад у всьому

тому залізі, яке вони перевозять із міста в місто.

В картонних ящиках із супермаркетів чекають терпляче пси алкоголю,

і зовсім не чути, як захлинається найсимпатичніша морфіністка в барі.

Ми уважно слухаємо радіо

і звично передаємо один одному папіроси,

зараз, зараз, говоримо,

зараз вони виламають двері усіх типографій,

і літерами засипле нічліжки й звалища,

на яких ми щоночі саджаємо

дикий тютюн і тюльпани.

Допоможи їй, коли вона проситиме

перерахувати зарубки на своїх руках,

життя як різновид вуличного бою,

вони підвішують радіо «Вавилон», до нашого місяця

і приносять тобі ранкову пресу,

мов свіжі рушники до готельного номера.

Допоможи їй потім розібратись із її одягом,

вся ця істерика ранкових повідомлень —

що тебе може цікавити крім листівок і програми кінотеатрів,

після того, як ти зрештою проліз крізь усі кордони,

звикаючи до нової мови, ніби до нової шкіри,

запишеш потім адресу на партійній пресі.

Країна стрімко втрачає своє обличчя.

Скажи це сьогодні, тому що завтра доведеться кричати.

Вони думають що наш апокаліпсис примусить серця

шукати для нересту інше місце,

мій апокаліпсис, замотаний у фольгу і схований під підкладкою черевика,

чорноволосий волонтер

вуличної кореспонденції

нашіптує мені на вухо

любовні історії,

розповідає дурниці

про мешканців цього міста,

здає всі назви і адреси барів,

де каса відчинена цілу ніч і

шулери кулаками вибивають із радіо тишу і шум.

І він шепоче — я був упевнений, ти розумієш — я був упевнений,

я ж не вперше там був, я завжди відчуваю карту,

але мене кинули, віриш, просто там було темно,

і я був п’яний, я взагалі постійно п’яний, це у мене як риса характеру.

Але цей катала, він мене розвів, він мене просто знищив,

він навіть не дивився на мене, він весь час відвертав обличчя від світла,

і я раптом злякався, ці тіні, розумієш, які лягали все нижче,

мов кров на стінах, ось ця паніка мене і видала.

Ти розумієш, він постійно палив, він мене просто мучив

цим своїм попелом, він мені просто забив голову

своїм димом, сука, коли ти сидиш, тамуючи

в собі цей дим, а він тобі втирає якусь полову,

торкається, мов ненароком, своїми пальцями

     твоїх недопалків,

коли ти теж починаєш палити, і ти дивишся на його пальці,

і вони в нього теплі й хрусткі, кольору канадських доларів

або в гіршому випадку — американських.

І коли почалась облава, і його вивели,

і почали викладати на стіл його особисті речі,

все, що вони знайшли, що вони врешті виклали,

лише додавало всьому цьому якоїсь величі —

його мундштуки і його відмички,

всі страхи і всі його звички,

герби неіснуючої держави

фальшиві рецепти,

залізничні квитки до Варшави,

хустки й манжети, списані крейдою,

сигарета за сигаретою,

патент на смерть, права на будинок,

виграний у когось