Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

який зупиняється і не поспіша,

ніби його душа.

2. Рахуючи проституток

щоп’ятниці в парку розваг

З-поміж усіх голосів

запам’ятовується той, який ти хочеш забути,

переплетеним із травою волоссям

і листям на берегах каналів,

їх добре чути на мостах, коли вода відступає,

лишаючи виловлене взуття потопельників.

Це історія про те, як ти потрапляєш

до чужого міста і починаєш слухати голоси,

котрі лунають уночі на сходових майданчиках,

приглушене багатоголосся працівників

пекарень і газетних редакцій, це історії,

які вони розповідають про своїх подружок,

таємниці, якими вони діляться —

о, ці курви з найвищих горищ і найтемніших коридорів,

котрі виривають тобі язик, коли цілують,

разом із усім твоїм галасом,

ви б тільки бачили, що вона робить, коли ви йдете від неї,

вона одягає одяг так, як одягають небіжчика,

вона замотує собі горло шаликами,

так як замотують букети взимку,

так як перемотують жовті крани,

аби не кровоточили,

вона

перетворює вино на цикуту і цукор на клофелін,

кладе клієнтові на очі срібні монети, коли той засинає, вона

ховає йому до кишень водяні лілеї й ключі від свого помешкання,

вона ховає трупи в багажнику, і дракони, мов фазани,

вистрибують із-під коліс таксівки в порожньому парку,

ніколи не розповість, що ховає в долоні,

з’являється на передмісті і, курва, стоїть неподалік від костьолу,

я за нею спостерігав, як спостерігають за боксерами,

на одного з яких ти поставив, але не можеш згадати — на кого саме,

розкажи мені про неї,

давай, розкажи, ти ж стільки разів помирав після її зникнень,

що мав би звикнути до всього цього.

Так ніби чуєш, як прибиральники сміття з парку розваг зранку виходять

із фургонів і починають збирати до пластикових

мішків парасолі й перуки, втоптані в цукрову

вату, в тополиний пух.

Голоси, які ми чуємо, або які нам видаються такими,

що ми їх чуємо, впізнаються за великою кількістю

в них жіночих імен,

коли я стою посеред парку розваг і дивлюся на смертельні

машини гойдалок,

перебираю в кишенях зубочистки, котрі вганятиму

згодом у солодкі злитки цьогорічного урожаю.

Це історія про те, як ми всі разом сміємось над смертю

за кілька днів до того, як нас закидає кометами,

уникнувши знищення і не розуміючи ще,

що знищення — це тривалий процес,

який зовсім не потребує твоєї безпосередньої участі.

Твоє горло, сестричко, — це бляшанка з голками,

які пересипаються там, коли ти п’єш зимну воду,

мотузки і стебла, якими ти його передавлюєш,

і вогкі фарби, якими ти його фарбуєш, звідки ти береш

усі ці речі, на яких розпродажах ти знаходиш

інструменти, якими можна позбавити себе голосу.

Твоє серце — це лялька, сплетена руками,

які тебе люблять,

її кров — темно-зелена, мов чай, який ніхто не став пити,

з пташиним пір’ям, з бісерними візерунками, ця твоя лялька,

яку ти ховаєш у внутрішній кишені, там де їй і належиться бути

все твоє життя.

Твої подруги, які вкладають тебе щоночі в ліжко,

накриваючи тебе циганськими хустками

і ковдрами, вкладаючи тобі до рук великі

хрести, привезені з Єгипту, наспівуючи до

побачення, сестричко, не поспішай

повертатись, вода каналів омиє весь твій

неспокій, венеролог залікує усі твої стигми,

матимеш при собі лише прикраси на шиї,

спробуєш порозумітися, якщо зустрінеш

співрозмовників,

читаючи тобі книги з публічної бібліотеки,

давні перекази про найкраще з міст,

про найдовшу з мандрівок, про те, що

шкіра стає особливо чутливою від безсоння

і голос стає особливо глибоким від недоїдання,

коли ти нарешті перестаєш говорити,

коли тебе нарешті починають слухати.

3. Слідкуй за руками цього проповідника

Я часто думаю — ось проповідники, які переїжджають із країни в країну,

тягнучи на собі молитовники, роздруковані на тонкій папіросній бумазі

спеціально, щоби в них умістилось побільше проповідей, продаючи з них

частину, частину викидаючи за непотрібністю, не надто парячись у будь-якому разі,

збираючи навколо себе місцевих фриків, обділених соціальними гарантіями,

обіцяючи їм усілякі приємні для них штуки, які з ними мають статися

по їхній смерті, закуповуючи в баптистів у штатах нові молитовники цілими партіями,

перевозячи їх контрабандою через німецький кордон, не перестаючи старатися

будувати свій