Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"

– Домогосподаркою.

– Синку, як ти думаєш, які в тебе шанси?

– Ну, я не знаю.

– Ми знаємо. Але так, синку, домогосподаркою ти станеш наступного разу. А ми тебе зробимо Елвісом. Хочеш стати Елвісом?

– А ви можете зробити мене домогосподаркою?

– Синку, послухай нас, те, що ми пропонуємо, має тебе зацікавити. Ми зробимо тебе справжнім Елвісом, справжнім Елвісом у білому костюмі з діамантами. Ти будеш ходити в екологічно чистому одязі, ти будеш носити армійську спідню білизну, ти виймеш усі скалки з сердець наших матерів. Ну, то що – по руках?

– Добре, а як же мама?

– Мама спить.

– Може, її розбудимо, усі разом?

– Думаємо, не варто. Твоя мама, синку, не хоче бачити очевидних речей. Вона захищає тебе від твоїх вірних друзів, себто від нас. Вона ховає тебе у своєму животі, ніби ти кенгуру, але ж ти не кенгуру, правильно, ти – Елвіс.

– Так, я не кенгуру.

– Ось бачиш. Твоя мама не розуміє очевидних речей – нас усе одно не можна позбутися, рано чи пізно вона прийде до нас, прийде до наших офісів і супермаркетів, прийде домовлятися про твоє майбутнє, прийде його влаштовувати, прийде просити соціальної допомоги. Вона не розуміє, що незалежно від того, хоче вона того чи ні, незалежно від того, чи хочемо цього ми, ми не можемо один без одного, ми в системі, синку, це як у випадку з тобою – ось ми знайшли тебе, ось ми розмовляємо з тобою, про щось говоримо, і вся різниця між нами лише в тому, з якого боку маминого живота ми знаходимося.

– А мама про це знає?

– Мама, синку, знає про все.

– Добре. Скільки?

– Ось, це інша річ. Десять.

– Скільки?

– Десять. Десять баксів.

– Добре – п’ять тепер, п’ять після народження.

– Доволі неоднозначне рішення, ураховуючи твоє становище.

– У мене нормальне становище, чуваки. Або так, або йдіть у жопу.

І тут вони про щось шепочуться.

– Добре, синку, добре, ось п’ятірка, ми її лишаємо твоїй мамі, хай забере, коли прокинеться. Тільки ж не підведи нас.

– Усе?

– Усе-усе. Ти хороший син своєї мами.

– Побачимося в пеклі, вилупки.

І коли він далі плаває в маминому домогосподарському животі, то думає собі так:

Гаразд, – думає він, – це навіть добре. Незабаром я народжуся й почну рости. Коли я виросту, у мене буде багато вірних друзів. Вони допоможуть мені стати на ноги, вони візьмуть на себе всі видатки й залагодять усі нюанси цієї справи. Я стану справжнім Елвісом, справжнім червоним Елвісом, у мене буде екологічно чистий білий костюм із діамантами, а під ним армійська спідня білизна, можливо, теж із діамантами. І вже коли я стану справжнім червоним Елвісом, я витягну всі скалки з сердець наших матерів і з серця своєї мами насамперед, і навколо мене завжди будуть крутитися менеджери й рекламні агенти, працівники муніципалітету й клерки, директори фабрик і власники барів. І всі будуть мене любити й підтримувати, тому що я буду їхнім Елвісом. І мама буде пишатися мною, навіть попри те, що ми рідко будемо бачитися й мої менеджери та рекламні агенти не пускатимуть її до мене, вона все одно буде мною пишатися, вона розглядатиме здалеку мій костюм і говоритиме: «Ох, Елвісе, – говоритиме вона, – мій безтурботний малий, мій несамовитий Елвісе, мій улюбленець, сонце мого життя, система бореться з кожним із нас, система знає наші слабкі місця, усе правильно, Елвісе, але є один момент: з кожним із нас система бореться по-своєму, і коли одним вона перекриває кран, то тобі, мій Елвісе, вона дрочить. Причому дрочить обома руками».

І тоді я покличу всіх своїх менеджерів і рекламних агентів, усіх працівників муніципалітету й клерків, усіх знайомих директорів фабрик і власників барів і зберу їх усіх на незабутню корпоративну вечірку. А потім я їх усіх уб’ю.

Вітольд, мої нічні кошмари

О першій ночі у двері невпевнено постукали. Таке враження, що хтось боявся промахнутися, тому бив обережно й невпевнено. Що знову? – подумав я. Перша ночі, що потрібно? Я спеціально лягав спати о восьмій ранку, щоб ні з ким не бачитись. Коли дзвонив телефон, я чекав, подумки рахуючи: один, два, три, чотири, пішли нахуй, п’ять. До шести мало хто витримував. Телефон змовкав. Я спав далі. Прибиральниці звикли й не чіпали мене, у мене була стара постіль, але я їх все одно не впускав. По обіді я прокидався і йшов з готелю, гуляв порожнім парком, дивився на панораму міста, на обрії стриміли дві труби, унизу лежав стадіон. Подивившись на стадіон, я йшов до китайської їдальні. На кухні працював справжній китаєць, він рубав зелень і заправляв салати консервованими кукурудзою й морквою. Китайську кухню я не любив, тому брав собі кілька банок пива й дивився на трасу, що була поруч. Додому я повертався надвечір і знову лягав спати. Знову дзвонив телефон. Один, рахував я, пішли на хуй, два, три, чотири, п’ять… Годині о десятій вечора я прокидався й вмикав телевізор. Тепер я міг дозволити собі шум у кімнаті, удень я намагався не шуміти, аби не видати себе. Коли хтось приходив і стукав у двері, я завмирав і знову починав рахувати до шести.

Уночі, як правило, ніхто не приходив, я відвойовував собі ще один шматок свободи.

І тут о першій ночі хтось постукав. У якийсь момент я втратив концентрацію й пішов відчиняти, очевидно, подумав так – перша ночі, ясна річ, вони розуміють, що я вдома, де я ще можу бути о першій ночі, як не вдома, так чи інакше треба відчиняти, і я відчинив. На порозі стояв Вітольд.

Вітольд був моїм сусідом цілий тиждень. Перед тим як перебратися до мого теперішнього помешкання, я жив в іншому крилі готелю, моїм сусідом виявився італійський робітник Кристіан; коли я вперше відчинив двері нашого спільного коридору, о дев’ятій ранку, він саме вийшов зі своєї кімнати, голий, побачивши мене, знітився, прикрив рукою причинне місце, яке воно в нього там було, і заховався у своїй кімнаті. Перші пару днів він звідти не виходив. Потім, мабуть, культурний шок минувся й він знову почав з’являтися у спільному коридорі,