BooksUkraine.com » Гумор » Пастка-22 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка-22"

217
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пастка-22" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 154
Перейти на сторінку:
звеліли забиратися геть і йти на війну. Почувши таку погану звістку, Йосаріан сів у ліжку і закричав:

— У мене двоїться в очах!

У палаті знову здійнявся рейвах. Спеціалісти ринули до Йосаріана з усіх закапелків шпиталю й оточили його для огляду настільки щільним кільцем, що він відчував вологе, неприємне дихання з їхніх розмаїтих носів, що низько посхилялись над різними частинами його тіла. Вони заходилися зазирати в його вуха та очі, присвічуючи тонкими промінцями світла, штурмувати його коліна та п’ятки гумовими молотками і камертонами, точити кров з його вен, крутити перед його очима всім, що траплялося під руку, щоб перевірити периферійний зір.

Бригаду лікарів очолював поважний, ретельний добродій, який раптом показав Йосаріанові один палець І спитав:

— Скільки пальців ви бачите?

— Два, — сказав Йосаріан.

— Скільки пальців ви бачите тепер? — спитав лікар, показавши два.

— Два, — сказав Йосаріан.

— А скільки тепер? — спитав лікар, не показуючи жодного.

— Два, — сказав Йосаріан.

Обличчя лікаря розпливлося в посмішці.

— Їй-богу, це правда, — тріумфально оголосив він. — Йому дійсно двоїться в очах.

Йосаріана відвезли на каталці до кімнати, де лежав другий солдат, у якого все двоїлось, а в палаті оголосили ще один двотижневий карантин.

— У мене все двоїться в очах! — закричав солдат, у якого двоїлося в очах, щойно в кімнату вкотили Йосаріана.

— У мене все двоїться в очах! — закричав Йосаріан у відповідь настільки ж голосно, потай підморгнувши йому.

— Стіни! Стіни! — закричав солдат. — Розсуньте стіни!

— Стіни! Стіни! — закричав Йосаріан. — Розсуньте стіни!

Один з лікарів удав, ніби відсуває стіну.

— Так досить?

Солдат, у якого двоїлося в очах, кволо кивнув і відкинувся на подушку. Йосаріан теж кволо кивнув, розглядаючи свого талановитого сусіда зі смиренним захопленням. Він розумів, що перед ним справжній майстер. Його талановитий сусід, безперечно, був гідним, щоб у нього повчитись і наслідувати його. Уночі його талановитий сусід помер, і Йосаріан вирішив, що далі наслідувати його не варто.

— У мене вже не двоїться в очах! — сквапно закричав він.

Нова група спеціалістів притупотіла до його ліжка з медичними інструментами, щоб упевнитися, що це правда.

— Скільки пальців ви бачите? — спитав головний лікар, показуючи один палець.

— Один.

Лікар підняв два пальці.

— Скільки пальців ви бачите зараз?

— Один.

Лікар підняв десять пальців.

— А зараз скільки?

— Один.

Лікар зачудовано глянув на своїх колег.

— Він усе бачить лише в однині! — вигукнув він. — Ми його вилікували.

— І якраз дуже вчасно, — зауважив лікар, з яким Йосаріан залишився сам на сам, високий, подібний до торпеди приємний чоловік з каштановою щетиною і пачкою цигарок у нагрудній кишені халата, які він курив одну за одною, прихилившись до стіни. — Тут до вас прийшли родичі. О, не хвилюйтеся, — додав він, сміючись. — Не ваші родичі. Це мати, батько і брат того хлопця, який помер. Вони приїхали аж із самого Нью-Йорка, щоб попрощатися з умирущим солдатом, а ви, по-моєму, якнайкраще для цього підходите.

— Про що ви говорите? — підозріливо спитав Йосаріан. — Я не вмираю.

— Звісно, що вмираєте. Ми всі вмираємо. А куди в дідька на вашу думку, ви котитесь?

— Вони не приїхали провідати мене, — заперечив Йосаріан. — Вони приїхали провідати свого сина.

— їм доведеться прийняти те, що в нас є. З нашого погляду, один умирущий хлопець нічим не кращий за іншого вмирущого хлопця або нічим не гірший. Для науковця всі вмирущі хлопці є рівними. Маю для вас пропозицію. На кілька хвилин ви стаєте їхнім родичем, а я нікому не розкажу, що ви брешете про свою печінку.

Йосаріан сахнувся від нього.

— Ви про це знаєте?

— Звичайно, що так. Не майте нас за дурнів. — Лікар приязно посміхнувся і запалив ще одну сигарету. — Хто повірить, що у вас болить печінка, коли ви при кожній нагоді лапаєте медсестер за цицьки? Якщо хочете когось переконати, що у вас хвора печінка, відмовляйтеся від сексу.

— То з біса велика ціна за життя. Чому ж ви мене не виказали, якщо знали, що я прикидаюсь?

— А на біса мені це здалося? — спитав лікар здивовано. — Ми тут усі разом є творцями ілюзій. Я завжди готовий допомогти змовнику, з яким нам по дорозі до порятунку, якщо він готовий і мені подати руку. Ці люди приїхали здалеку, і я б не хотів їх засмучувати. Мене розчулюють старі люди.

— Але вони приїхали побачитися з сином.

— Вони приїхали запізно. Можливо, вони й не помітять різниці.

— А якщо вони почнуть плакати?

— Мабуть, так і буде. Це одна з причин їхнього візиту. Я постою послухаю за дверима і зайду, якщо ставатиме нестерпно.

— Все це звучить якось безглуздо, — Йосаріан задумався. — Навіщо їм взагалі бачити, як помирає їхній син?

— Я сам цього не можу зрозуміти, — погодився лікар, — але чомусь хочуть бачити. Ну, що скажете? Все, що від вас вимагається, — це полежати кілька хвилин і трошки повмирати. Чи це так важко?

— Гаразд, — здався Йосаріан. — Якщо лише кілька хвилин і ви обіцяєте почекати за дверима. — Він почав входити в роль: — А чому б мене не забинтувати задля переконливості?

— Чудова ідея, — схвалив лікар.

Йосаріана загорнули в бинти. Кілька санітарів прикріпили на кожному вікні жалюзі і опустили їх, зануривши кімнату в гнітючий морок. Йосаріан згадав про квіти, і санітар на доручення лікаря десь знайшов два напівзів’ялих букетики з міцним нудотним ароматом. Коли все було готово, Йосаріанові звеліли вкластися в ліжко. Потім впустили відвідувачів.

Відвідувачі зайшли невпевнено, навшпиньках, з винуватим виглядом непроханих гостей — спочатку скорботні мати й батько, потім брат, насуплений кремезний матрос з широкими грудьми. Старенькі вступили до кімнати, тулячись одне до одного, ніби щойно зійшли зі знайомого, але й таємничого дагеротипу на стіні, зробленого з нагоди ювілею. Обоє були маленькі, висхлі й гордовиті, немов зроблені з металу і старої темної одежі. Жінка мала довгасте, овальне задумане обличчя кольору паленої умбри, її сивіюче чорне жорстке волосся було розділене навпіл строгим проділом і гладенько зачесане назад без жодних кучериків, хвильок чи прикрас. Посічені зморшками губи були стиснуті, з виразом понурим і сумним. Батько тримався дуже штивно,

1 ... 60 61 62 ... 154
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка-22"