Читати книгу - "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як хазяйнували ми з батьком, так оцей пан позичив у нас сто тисяч, а оцей п’ятдесят, а сей десять, — та так на усіх, по йменню зве і гроші вищитує.
Цар і питає:
— А що, чи правда?
А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, то й кажуть:
— Правда, правда.
— А коли правда, то й заплатіть.
Треба їм платити.
Той забрав гроші, та ще й цар йому щось дав, та й пішов собі.
Батько й три сини
Жив собі чоловік, а в його було три сини; найменший був дурний. От як умирав батько, та й сказав своїм синам, щоб вони кожні різдвяні свята носили йому вечерю. Прийшла черга старшому братові нести вечерю; він узяв цеглину, води та й пішов. Приходить на могилу та й каже:
— Тату, вставай, їж вечерю!
Батько встав, погриз цеглини, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря, та й поліз знову в могилу. Прийшла черга середульшому нести; він боїться та й став просить найменшого брата, щоб той за його поніс вечерю. Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той і поніс. Прийшов на могилу та й каже:
— Уставай, тату, вечерять!
Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й поліз знов у могилу. Надійшли треті різдвяні свята; найменший брат узяв борщу, хліба та й поніс вечеряти батькові. Прийшов на могилу, покликав батька.
Батько наївся та й спитав:
— Од якого сина вечеря?
— Од найменшого.
Батько тоді як свиснув! Коли це прибігає до його три коні, — такі гарні! Батько вирвав з їх по волосинці, дав синові та й каже:
— Якщо тобі треба буде якого коня, то ти запали з його волосинку, він так і буде.
Син узяв волосинки, поклонився та й пішов додому. Коли це пішла чутка по всьому царству: хто доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому теремі), зніме з неї перстень, то той візьме її за себе. Брати повибирали собі коней та й збираються в дорогу. Найменший син попросив і собі кобилу.
— Та куди тобі! — казали брати, а проте дали поганеньку кобилу.
Він виїхав з села, узяв ту кобилу убив, обідрав шкуру та й кричить:
— Сороки, ворони, свіже м’ясо!
Тоді сам вийшов у поле, запалив волосинку, коли прибігає до його сивий кінь. Він і каже йому:
— Неси мене до царя!
— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені убрання хороше, а собі ще й лучче.
Найменший брат поліз у ліве вухо, а в праве виліз та зробився таким козаком, що й не придумать! Кінь і питається його:
— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?
— Неси в половину дерев.
Кінь як поніс його! Ото нагнали вони братів; найменший брат і кричить:
— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.
Брати йому й послали сіряки. От розігнався кінь, як стрибоне! Підскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.
А брат найменший приїхав додому, поліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як і був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приїхали й брати та й хваляться:
— От так плигнув, — до половини терема!
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
— Може, то я?
Брати аж за животи беруться та сміються. Дурень і поліз знов за грубу.
Стали збираться брати вдруге.
— Дайте й мені кобилу, і я поїду! — просить дурень.
— А та ж де? — спитали брати.
— Здохла!
Брати засміялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив і ту, обідрав шкуру та й кричить:
— Сороки, ворони, свіже м’ясо!
А сам вийшов у поле, запалив волосинку, — до його й прибіг кінь гнідий. Дурень і сказав йому:
— Неси мене до царя!
— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені гарне вбрання, а собі ще й краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком! Кінь і питає його:
— Як тебе, пане, нести; чи поверх дерев, чи до половини дерев?
— Неси поверх дерев!
Кінь і поніс його поверх дерев. Нагнали вони братів, дурень і кричить:
— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.
Брати й прослали сіряки. От розігнався кінь, як стрибнув, — на сажень до царівни не доплигнув, тоді назад і вернувсь.
Як приїхав найменший брат додому, вліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був і перше; прийшов додому, заліз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.
— Може, то я? — сказав дурень з-за груби.
Брати тільки засміялись.
От збирались брати і втретє. Дурень і собі попросив кобилу.
— А та ж де? — спитали брати.
— Здохла!
Вони дали й третю кобилу. Дурень обідрав з неї шкуру й кричить:
— Сороки, ворони, свіже м’ясо! — та й кинув.
А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, — до його прибіг вороний кінь. Дурень і сказав йому:
— Неси мене до царя!
Кінь каже:
— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь, та бери мені убрання хороше, а собі ще краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком, що й Господи! Кінь і каже йому:
— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
— Неси поверх дерев!
Кінь як поніс його вище лісу, нижче хмари. От догнали вони братів; дурень і кричить:
— Гей, ви, простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав!
Брати й попростилали сіряки. От кінь розігнався, як стрибонув, — доскочив до царівни. Найменший брат узяв у неї перстень, поцілував її та й поїхав назад. Як приїхав додому, поліз коню в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був перше, прийшов додому та й заліз за грубу. Приїхали й брати та й балакають:
— От так плига! Він хороший, та й кінь до його!..
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
— Може, то я?
— Чи не згубив ти останнього розуму? — засміялись брати.
Дурень і поліз назад за грубу.
Тим часом цар знов
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці», після закриття браузера.