Читати книгу - "Архе"

Як тільки ти звільняєшся від роздратування, викликаного П’явкою, ти звільняєшся і від самої п’явки. Тому їх треба позбуватися. Виписувати і викидати.

— Параноїк.

— Сама така а маестро? Як тобі могло видаватися, буцім хтось може мати над ним владу?!

— О, маестро — це персонаж кількох речень. Його опис вузенький, мов тая ниточка: в’язанка речень та інтонацій.

Але бач який казус! Я створив його з розрахунком, що цей затемнений персонаж має достатньо сили здивувати навіть мене, власного ж Автора. А він узяв і справді здивував.

Заявив, що це я є не більше ніж текстом. Синтетичною послідовністю кирилиці… пхи! І це ж я, Я!

— Бо ти купився! Купився на розділення. Розділення, Дерешку, — це просто спосіб з’ясовувати між собою, хто знає більше слів: я — на «а», чи ти на «я» значить, залишилося зовсім трохи — вирішити, хто з нас існує, а хто є уявою.

— Так. Але я б не волів заглядати в кінець книжки відразу, як це зробив маестро.

— Не суди його. Цей вчинок — не більше, ніж результат нелінійності…

— Так, але я люблю, коли читають сторінка за сторінкою. І я люблю, коли це триває. Тому я волів би наразі клеїти дурня, діставати насолоду від моменту. Давай но ще потеревенимо.

— Про Безконечність?

— Про Неї безконечність вдивляється в Саму Себе. Дзеркало без спостерігача.

— Це вже було. Коли ти сам без п’яти секунд безко нечність, це буденно.

— Гаразд, гаразд. Тоді помізкуй над іншим. Дивися: спочатку в цілому цілісінькому Всесвіті існує тільки одна категорія — незалежно, як її визначати — як логічну, естетичну, математичну — категорія ТАКЕ. І зненацька у Всесвіті ТАКОГО виявляється ІНШЕ. Чи будуть ІНШЕ і ТАКЕ сприйматися нами як протилежні?

— Ага! Я вже розумію, куди ти хилиш. Тобто, ми відчуваємо, що вони повинні бути протилежними… а так не є. Сам зрозумій: протилежність — дитя лінійності… -…а ми з тобою такі нелінійні, шо я просто хуїю!

— Хуїй, песику, хуїй. Це дуже нелінійно з твого боку. Ти безперестанку мастурбуєш у вербалізі. Ти й дома займався цим так часто?

— Ну та. Як і ти.

— Так от, Дереш: ПРИСУТНІСТЬ ОДНОГО — це ВІДСУТНІСТЬ ІНШОГО. Коротше кажучи, треба вирі шити надґлобальну для нас проблему — чи є присутність і відсутність станами протилежного. І чи існує така річ, як протилежність. Адже все зводиться до самолюбувань двох естетик. Протилежність — суть порівняння. Елементи ТАКОГО не зустрічаються в ІНШОМУ, чорне — біле чорне — біле • чорне — біле • і навпаки. Просто я до чого веду. У всякому запитанні вже є відповідь. Бо знак питання — це просто нелінійна форма знаку оклику. Придивись уважніше? |!

— Ти впевнена? Чи, може, навпаки?.. Зараз Усесвіт завмирає у протиборстві ТАКОГО та ІНШОГО. Тебе й мене. Те, що умовно можна назвати жінкою і чоловіком.

— Відмінності між ними настільки глибокі тому, що лежать зовсім поруч. А ми вже казали — чим ближче розташовані асоціації, тим вони відмінніші.

— Тому що оголення від інтерпретацій — це вивільнення абсурду. Можливо, того абсурду одночасної присутності відсутності, з яким і досі не може змиритися Господь.

— Або може, що навіть кумедніше. Адже я переконана, що можу існувати, і в принципі існую, ТІЛЬКИ Я. Ну, і навпаки. І своїм упертим існуванням в одній площині ми повторюємо діалог вічності з самою собою.

— Я би сказав монолог.

— Так. Чому б це не могло виглядати й таким чином?

Діалог жінки і чоловіка.

— Чорного і білого. — Інь і ян.

— «Чорного» і «білого».

— Одинички і нулика. — 8 і — ? і!

— Зайчика і білочки.

— Це в тебе, зайчику, білочка, а в мене? і!

— Але сміх — це все одно супер. Дуже люблю жартувати.

Коли ти сам, власні жарти не завжди видаються дотепними.

Для цього й існує цей сон…

— Це шоу…

— …називається «Просто Бог». Дотепно, ти вкинулася?

— Звичайно… Але я все таки бачу це трохи по іншому… мене манять інші речі. Точніше, притягують до старого. Я, наприклад, досі ніяк не можу вирішити, як ліпше — їсти арахіс в шоколаді по штучці чи маленькими жменьками.

— Я вважаю: жменями.

— Ну, а бачиш? Я от думаю: горішок за горішком а може, принцип двох естетик — це ВСЕ або НІЩО?

Поле ромашок і жовта троянда? Шлях накопичення і шлях оголення?

— Так. Не виключено. До слова, я саме збагнув прин ципову різницю відмінності у спийнятті температури чоловіком і жінкою.

— Ану давай.

— Чоловік сприймає температуру середовища як міру холоду зназовні. А жінка — як міру тепла зсередини. Це також принцип гри сну.

— Потужно…

— Тому Всесвіт — жіночого роду.

— Думаєш?

— Хтось думає, а я — Знаю.

— Але все одно: якщо по той бік мого «Архе» лежить у відповідності маестрів «Неопубл», то чому я пашталакаю все таки з тобою, а не з ним? — І знову двійка, Дереш. Ти так і не збагнув, що немає жодних сторін, а тільки віддзеркалення. І, коли ти спро бував це логічно пояснити собі, ти знову пішов шляхом раціонального. Мені, приміром, зовсім не дивно, що я зараз розмовляю з тобою, а не з маестром там чи з Мендєлєєвим.

Я просто над цим не думала. Не будувала пояснень. А ти попався. Бо всі правильні відповіді очевидні, над ними не потрібно думати: ти розмовляєш зі мною, бо це нелогічно.

Бо я жінка. А існування жінки з погляду самодостатньої самозакоханості чоловіка ірраціональне.

— Таки маєш рацію. Первинне Воно — це насправді Вона, тому що тільки жінка може пожертвувати власним Я заради Іншого. А уяви, як боляче розставатися зі своїм Я усвідом ленням? Адже для розділення треба зректися від Я, створивши місце для Не Я. Тобто, треба позбутися власного Я!

— Бо Не Я є станом попереднім, а мить особистості, Гра в Бога, різниця між «не забути» і «пам’ятати», Я Ти приходить потім!

— Отже, первинна все таки ти, поскільки для мене твоє Я — це я і

Я!

Розмов л яю!

Сама!

Зі!

С о бою!

Я!

Є!

Я!

Я

Я

Я

Я

Я

Я

Я

Я

Примечания

1

Ліброцелібат — добровільна відмова від читання. Практикувалася ентузіастами крапель для навіювання специфічного настрою перед закрапуванням. Ліброцелібат викликав нездоровий інтерес у середовищі бібліофілів інтелектуалів.

2

Дахівниця сейшн — нічне закрапування «плазми» на дахах будинків заради споглядання зоряної карти.