Читати книгу - "Поза часом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Певно, то були останні канікули перед тим, як він поступив до національного коледжу, без Доро, бо Доро мав ходити до нормальної школи, але вони заприсяглися один одному бачитися щодня, байдуже, що навчатимуться в різних школах, адже вдень вони так само бавитимуться разом — не знаючи, що одного дня, це було в лютому чи березні, востаннє гулятимуть на подвір’ї біля дому Доро, бо родина Анібала переїздила до Буенос-Айреса і тепер вони могли зустрічатися тільки на вихідні, і їх дратувала ця переміна, з якою вони не хотіли змиритися, це розставання, до якого, як і до багатьох інших речей, змушували їх дорослі, байдужі до них, не спитавши їхньої думки.
І все раптом прискорилося, змінилось, як і вони, коли вперше наділи брюки, коли Доро сказав йому, що на початку березня Сара виходить заміж, сказав, як про щось буденне, а Анібал промовчав, спливло чимало днів, перш ніж він наважився запитати в Доро, чи житиме Сара й далі в їхньому домі після весілля — який же ти бовдур, навіщо їм залишатися тут, цей тип — справжня торба з грішми, він забере її до Буенос-Айреса, у нього ще й у Танділі є дім, а я залишуся з мамою та тіткою Фаустиною, яка її доглядатиме.
В останню суботу канікул він побачив нареченого Сари, той приїхав на власній машині, вийшов з неї в синьому костюмі, огрядний, в окулярах, із пакетиком тістечок і букетом лілій. Анібала покликали додому — треба було збирати речі, в понеділок переїзд, а він іще нічого не зробив. Йому не знати чому хотілося піти до Доро, просто побути там, але матір змусила його пакувати книжки, глобус, колекцію комах. Йому вже казали, що він матиме власну простору кімнату, з вікном на вулицю, а ще повідомили, що до коледжу він зможе ходити пішки. Все було новим, все мало розпочатися інакше, все рухалося неквапно, а Сара, мабуть, сидить у вітальні з товстуном у синьому костюмі, п’є чай із тістечками, які той привіз, вона так далеко від цього подвір’я, так далеко від Доро, від нього, вона вже ніколи не пригостить їх кавою з молоком під гліциніями.
У перші ж вихідні в Буенос-Айресі (він справді мав власну простору кімнату, в районі, де вони замешкали, повно крамничок, у двох кварталах — кінотеатр) він сів у потяг і повернувся до Бенфілда, щоб побачитися з Доро. Познайомився з тіткою Фаустиною, котра нічим їх не пригостила, коли вони скінчили свої ігри на подвір’ї; вони пішли поблукати сусідніми вулицями, й Анібал, хоч і не відразу, запитав про Сару. Вона взяла цивільний шлюб, і тепер молодята проводили медовий місяць у його домі в Танділі, Сара приїздитиме кожні два тижні, щоб побачитися з мамою. А ти скучаєш за нею? Так, але нічого не вдієш. Звісно, вона тепер заміжня. Доро слухав неуважно, переходив на інші теми, й Анібал губився, не знаючи, як знову звернути мову на Сару, може, попросити, щоб розповів про весілля, а Доро сміявся, мовляв, звідки йому знати, либонь, усе було, як завжди, розписалися та й подалися до готелю, а там шлюбна ніч, вони лягли до ліжка і цей тип… Анібал слухав, роздивляючись грати та балкони, не хотів, щоб Доро бачив його лице, а Доро здогадався; ти, либонь, не знаєш, що відбувається в шлюбну ніч. Не мели дурниць, певно, що знаю. Нехай так, але коли вперше, то все інакше, мені розповідав Рамірес, а йому — його брат, він адвокат і минулого року одружився, тож усе йому пояснив. На площі стояла порожня лава, Доро купив сигарети, говорив і курив, Анібал згідливо хитав головою, ковтаючи дим, від якого його вже починало нудити, йому не треба було заплющувати очей, аби уявити на тлі листя тіло Сари, яке він ніколи не сприймав як тіло, аби уявити шлюбну ніч такою, як про це розповідав брат Раміреса голосом Доро, який усе говорив і говорив.
Того дня він так і не наважився запитати в Доро адресу Сари в Буенос-Айресі, залишив це на наступний раз, бо тоді чогось ніяковів перед Доро, але більше він уже ніколи не приїздив сюди, почалося навчання в коледжі, з’явилися нові приятелі, Буенос-Айрес поволі поглинав Анібала, заваленого підручниками з математики, а в центрі стільки кінотеатрів, і стадіон клубу «Рівер», і перші вечірні прогулянки з Бето, який народився й виріс тут, у Буенос-Айресі. Те саме, мабуть, відбувалося і з Доро в Ла-Платі; раз по раз Анібал збирався написати йому кілька рядків, бо Доро не мав телефону, але приходив Бето чи треба було підготувати якесь домашнє завдання; минали місяці, перший рік, канікули в Саладільйо, від Сари залишився невиразний спомин, він спалахував щоразу, коли щось у Марії чи Фелісі нагадувало йому раптом Сару. Якось, на другий рік, він, прокинувшись, виразно побачив її й відчув біль, прикрий і пекучий, зрештою він і не був надто закоханий у неї, він був тоді хлопчиськом, і Сара ніколи не звертала на нього уваги, як оце Феліса або та білявка з аптеки, вона ніколи не ходила з ним на танці, як кузина Беба чи Феліса, коли відзначали перехід до четвертого класу, вона ніколи б не дозволила йому погладити своє волосся, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поза часом», після закриття браузера.