Читати книгу - "Війна лайків"

Хоча СОІ й перемогли в усіх боях, у соцмережах ізраїльських військових критикували дедалі більше. Лише протягом місяця хештег #GazaUnderAttack (Газа під атакою) використали понад 4 млн разів – удвадцятеро більше, ніж проштовхуваний СОІ #IsraelUnderFire (Ізраїль під вогнем). Після завершення операції «Захисний рубіж» через сім тижнів після її початку багато ізраїльтян були розлючені. Вони вважали, що їхній уряд «прогнувся» під міжнародним тиском. Дев’ять із десяти ізраїльтян вірили, що військові не досягли поставлених цілей.

Однак із припиненням бойових дій зображень та відео не поменшало. До 2015-го понад третину палестинців мали акаунт у Facebook, а ще більше – смартфони та доступ до Інтернету. І вони їх використовували, особливо молодь.

Жанна Джихад – маленька дівчинка з довгим темним волоссям і лютими карими очима. Як і її колега з Пенсильванії, про яку ми згадували в розділі 3, Жанна стала цивільним репортером ще в сім років. Однак дівчиною керувала не можливість, а втрата: вбивство місцевого хлопчика-односельця та смерть кузена й дядька від рук Сил оборони Ізраїлю. Жанна почала подорожувати окупованими територіями, переходячи від одного протесту та зіткнення на КПП до наступного. У руці дівчинка тримала мамин айфон. З часом Жанна почала використовувати Facebook, Twitter, YouTube та Snapchat й зібрала сотні тисяч підписників.

Почуття після перегляду її повідомлень двоякі. З одного боку, Жанна, безумовно, відважна, її повідомлення брали за живе. Вона кидалась у протести в зелено-червоно-білій бандані (кольорів палестинського прапора), не боячись сльозогінного газу та пострілів важко озброєних солдатів. «Вони вбивають нас!» – кричала вона в камеру під час одного такого зіткнення, коли молодий боєць СОІ спробував відтіснити натовп. «Нам не потрібна ніяка війна, нам не потрібна кров. Годі! Ми просто хочемо жити в мирі та свободі. Без війни, без убивств, без стрілянини!»

З іншого боку, не журналістика була метою Жанни, не вловлення контексту та пояснення подій, а роздмухування ворожнечі, що часто рухає вірусністю. Жанна була юним солдатом у війні нового типу. Сама вона пояснювала це просто: «Камера – моя зброя».

Протестувальники, про яких розповідала дівчина, поводилися схоже. Коли їх запитали, чому вони йдуть у бій проти ізраїльських солдатів, один молодий палестинець пояснив: щоб «завантажити фото в Інтернет, аби світ побачив, як у дітей стріляють кулями та газом». Для цих дітлахів найважливішим було не протестувати чи поранити ізраїльських солдатів, а отримати кадри того, як поранять їх. Навіть новачки чудово розуміли зв’язок між картинкою й маркетингом у сучасній війні.

Усе це підживлювало вогонь споконвічних конфліктів. ХАМАС та інші збройні угруповання запустили власні цифрові кампанії, переконуючи палестинців проливати ізраїльську кров атаками одинаків. На YouTube викладали пісні з текстами: «Я вас атакую, розірву, заколю», «навчальні» відео, де показували найуразливіші частини людського тіла, і навіть вірусні ролики, у яких палестинські батьки знімали своїх немовлят із ножами. На знак солідарності ІДІЛ почала паралельну хештег-кампанію #killajew (убий єврея). У розмові з репортерами один літній палестинець бідкався через наслідки для молоді, майже слово в слово повторюючи те, що колись казали батьки про чиказькі банди: «Моє завдання – врятувати сина. Від його друзів, від соцмереж… від нього самого».

Звісно, неправильно припускати, що саме діти, на кшталт Жанни, відповідальні за цикл насильства. Але правда й у тому, що їхні повідомлення частково формували цю жахливу, самоувічнювальну систему, що підштовхувала людей убивати та вмирати. І онлайн ця боротьба ніколи не вщухала.

Менше з тим, ізраїльтяни були, як ніхто, готові до такої боротьби, бо також її передбачали. Їхня молода держава провела своє «дитинство» в оточенні сильних ворогів та залежності від союзників для підтримки й виживання. Навіть коли Ізраїль зміцнів, його уряд зберіг свої тонкі налаштування на хвилі світової думки. Тому країна вкладала чималі кошти в закордонні лобістські зусилля, покладаючись на велику єврейську діаспору для поширення своїх повідомлень. Ці зусилля мали назву хасбара, що на івриті означає «пояснення».

У 2000-му активісти вивели хасбару онлайн, заснувавши Єврейські сили інтернет-оборони. До середини 2000-х єврейські організації вже пропонували студентам вступати в товариства хасбари, щоб переписувати статті «Вікіпедії» у більш позитивному ключі. У 2007-му Ізраїль запровадив офіційний «директорат інформації», а у 2009-му став першою демократичною країною, що фінансувала «військовий інтернет-спецпідрозділ», щоб реагувати на ворожі коментарі у блогах.

Однак навіть Ізраїль був заскочений зненацька розмахом революції соцмереж. Критичний момент настав у 2010-му, коли правозахисники організували широко висвітлену «Флотилію свободи», щоб доправити припаси до Гази, яка перебувала під ізраїльською блокадою. СОІ перехопили ці кораблі, але лише після кривавого абордажу, що забрав життя десятьох активістів та розпалив хвилю люті у відповідь.

«Вони намагалися заблокувати мобільний зв’язок навколо флотилії, але це не спрацювало, – згадує Ґілад Лотан, дослідник даних та колишній офіцер розвідки СОІ. – Відео поширювали, і люди по всьому світу по-справжньому злилися… СОІ не могли просто сказати: “Ми робимо те, що маємо, а чому – пояснимо пізніше”. Так це не працює. Ви втрачаєте легітимність, а потім розплачуєтеся за це роками».

Згодом Ізраїль змінив курс. Якщо раніше ізраїльські пропагандистські зусилля були забарвлені фаталізмом («У ЗМІ ми програємо війну… Хай що робитимемо», – казав один речник СОІ), то тепер уряд різко збільшив інвестиції в онлайн-охоплення хасбари. Лише за рік до того кілька двадцятирічних солдатів запустили YouTube-канал СОІ «по приколу». До 2012-го такі самі двадцятирічні вже обіймали одні з найважливіших посад у ізраїльських збройних силах. Twitter-акаунт @IDFSpokesperson, офіційний голос СОІ для світу, був роботою одного енергійного 26-річного. «Ми передаємо повідомлення дітлахам, а вони перекладають інформацію новою мовою соцмереж, – дивувався генерал СОІ. – Я називаю це чудасією».

Ці зусилля були відкриті, як і самі битви. Рекрутингова сторінка СОІ запрошувала молодь «приєднуватися до міжнародної соцмережі», а їхня інтернет-реклама показувала привабливого ізраїльтянина у формі кольору хакі, який усміхався, дивлячись в екран комп’ютера. Відтепер молоді ізраїльські громадяни могли виконати свій дворічний військовий обов’язок, проходячи службу як автори контенту, художники-графіки та фотографи. Проект увінчався спокусливим слоганом, ніби вихопленим із рекрутингової інструкції якогось стартапу Кремнієвої долини: «Створюй. Залучай. Впливай».

Утім, офіційні військові зусилля СОІ становили лише частину нового апарата онлайн-війни. Для створення віртуальних армій «військові кімнати хасбари» організовували також в ізраїльських університетах. Студенти могли проводити час та спілкуватися в цільових комп’ютерних