Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

— Ковельський районний інспекторат АК (криптоніми «Кужня», «Громада») з Ковельським і Любомльським районами; районний інспектор — майор Я. Шатовський («Коваль», «Загончик»);

— Луцький районний інспекторат АК (криптоніми «Луна», «Основа») з Луцьким, Володимирським, Ківерцівським та Горохівським районами; районний інспектор — капітан А. Швікла («Адам»);

— Рівненський районний інспекторат АК (криптонім «Бровар») з Рівненським, Здолбунівським та Костопільським районами; районний інспектор — капітан Т. Клімовський («Кльон», «Остоя»);

— Дубненський районний інспекторат АК (криптонім «Домрова») з Дубненським і Кременецьким районами; районний інспектор — капітан Ю. Юзефчак («Дзядек Лешни», «Груби»);

— самостійний Сарненський район АК (криптонім «Став»), що охоплював Сарненський повіт і тактично підлягав Ковельському інспекторатові; комендант — інженер В. Риджевський («Кобус»).

Наприкінці 1943 р. в лавах АК Волинського округу налічувалося близько 8 тисяч осіб, що прийняли присягу. Втім переважна більшість не мала власної зброї. Ті, хто мав, здобули її ще під час військових кампаній осені 1939 і літа 1941 років. Упродовж 1943 р. Волинський округ тільки одного разу, в серпні 1943 р., отримав від ГК АК військову допомогу у вигляді близько 6 тисяч набоїв для пістолетів та гвинтівок. За цей термін не було жодного повітряного вантажу з допомогою від західних союзників[342].

Відповідно до планів Головного командування АК наявні в окрузі сили забезпечували прикриття антинімецького повстання, що мало вибухнути у так званому Генерал-губернаторстві, зі сходу. Їхнє завдання полягало у проведенні саботажно-диверсійних дій на території Волині, які б унеможливили або ускладнили німцям перекидання своїх військ на придушення повстання. Спеціальні бойові завдання, які отримали районні інспектори у квітні 1943 р. (з подальшими доповненнями до акції «Бужа»), мали такий вигляд.

У разі вибуху загальнопольського повстання загони АК Ковельського інспекторату утворювали на Бузі два укріпрайони — в районі Землицьких і Смолярських лісів, а також утримували бойовий і конспіративний зв’язок із силами Люблінського округу. З цією метою вони мали захопити насамперед комплекс Свинарських лісів, необхідний для створення оперативної бази, а потім, уже після зосередження там основних сил, — територію Землицьких і Смолярських лісів. У разі неможливості зробити це самостійно волинські загони мусили взаємодіяти з люблінськими формуваннями. У разі відступу конспіративних груп зі східних повітів Волині на захід Ковельський інснекторат мав бути готовий, щоб їх прийняти та залучити до виконання власних завдань, тобто до проведення саботажно-диверсійної боротьби.

Загони АК Луцького інспекторату під час вибуху повстання мали взаємодіяти з Люблінським округом з метою опанування передмостового укріплення на Бузі в районі Устілуга, а також забезпечити з півдня прикриття бойових дій збройних формувань Ковельського інспекторату. У разі неможливості захоплення передмостового укріплення завдання інспекторату обмежувалося проведенням спостереження за сконцентрованими тут силами противника. Луцький інснекторат також мав прийняти відступаючі зі східних повітів Волині конспіративні групи та забезпечити їм можливість проведення диверсійних дій.

Завдання військових угруповань двох інших інспекторатів полягали у якомога довшому утриманні на своїх територіях та захисті польської людності від дій німців. Якщо б цього зробити не вдалося, аківці мали відійти у західну частину округу.

За умови реалізації плану «Бужа», при відступі німецьких військ та з наближенням Червоної армії, волинські загони АК повинні були взаємодіяти з останньою у боротьбі з ар’єргардними підрозділами вермахту. Перед радянським командуванням поставав польський офіцер або офіцери, які обов’язково мусили б мати за плечима бій з гітлерівцями і завдяки цьому право виступати в ролі господаря цих земель[343].

Однак так сталося, що хід підготовки загонів АК Волинського округу до забезпечення прикриття антинімецького повстання в Центральній Польщі був значною мірою перекреслений у 1943 р. діями українських національних самостійницьких військових формувань і, насамперед, бандерівської УПА.

Перш ніж перейти до розгляду діяльності Організації українських націоналістів на Волині, вважаємо за потрібне висвітлити хоча б декількома штрихами картину загального становища місцевої людності під німецькою окупацією на згаданій території в 1942–1943 рр.

Отже, після радянського правління на Волині місцеве польське населення фактично було позбавлене національної керівної верстви. Унаслідок трьох етапів депортацій звідти вивезли польських військових осадників міжвоєнного часу, представників як міської, так і сільської польської інтелігенції. Зрозуміло, що останні в попередній період найбільше були пов’язані з працею на II Річ Посполиту і брали найактивнішу участь у її суспільно-політичному, економічному та культурному житті. Значна кількість поляків, що перебували в довоєнний період на Волині як державні службовці, співробітники різних громадських організацій та торговельних закладів, уже в перші місяці радянського «визвольного походу» виїхали за Буг. Чимало в цей період виїхало також українських політичних та громадських діячів.

Відносно невеликих втрат зазнала польська сільська людність, причому як автохтони, так і цивільні осадники. Це стало можливим певною мірою і завдяки їхнім добросусідським взаєминам з місцевим українським населенням, яке нерідко навіть ставало на захист тих польських селян, яким загрожувало вивезення.

Німецька окупація Волині не покращила становища місцевих поляків. На них тиснули як німецька влада, так і ціла низка «українських» адміністративних органів та господарських установ, що послідовно проводили антипольську політику. В польській підпільній пресі цього часу можна знайти згадки про численні скарги місцевих поляків на те, що їм систематично перешкоджають у проведенні господарської діяльності, що нерідко не дозволяють «відкривати власну справу» без будь-яких на те причин, що навіть ті поляки, які мають високу кваліфікацію, обіймають нижчі за українців посади та одержують меншу платню. В польських підпільних друкованих органах міститься також інформація про те,