Читати книгу - "Поліція"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Міа Хартвігсен похитала головою. Не тому, що він не мав рації, а тому, що їй не подобався напрям, у якому пішла ця розмова.
— Моя теорія, — продовжував Холе з нібито безневинною усмішкою, що надавала його обличчю виразу хлоп’яка, який збирається умовити маму подарувати йому на Новий рік ядерну бомбу, — полягає в тому, що Асаєва убила людина, добре знайома з вашими методами роботи, котра знала, як зробити так, щоб ви напевно нічого не виявили.
Міа змінила позу й повернулася до нього іншим плечем:
— Себто?
— І як би ви зробили це, Міа?
— Я?
— Ви знаєте усі тонкощі. Як би ви обдурили саму себе?
— Я під підозрою?
— Поки так.
Вона відчула, як губи її починають розпливатися в усмішці, і швидко повернула на обличчя серйозний вираз. Отже, спритник.
— Знаряддя вбивства? — запитала вона.
— Шприц, — відповів Холе.
— Ого? Чому?
— Що-небудь пов’язане з анестезією.
— Ну добре. Ми можемо виявити практично усі речовини, особливо коли починаємо розтин так рано, як у цьому випадку. Єдина можливість, яку я бачу…
— Себто?
Він усміхався так, ніби вже отримав те, що хотів. Він дратував її. Про такого ніколи не знаєш, дати йому ляпаса чи поцілувати.
— Шприц із повітрям.
— Що це?
— Найстаріший і найкращий фокус із підручника. Ти вводиш зі шприца у вену стільки повітря, щоб повітряний пухир перекрив її. Якщо він триматиме вену перекритою достатньо довго, кров перестане надходити в життєво важливі органи, такі як серце і мозок, і людина помре. Швидко і без слідів яких-небудь сторонніх речовин. А повітряний пухир необов’язково запускати ззовні, він може виникнути в організмі сам по собі. Усе, справу закрито.
— Але слід від уколу буде помітний.
— Якщо зробити укол найтоншою голкою, то слід від неї можна виявити лише при пильному вивченні усіх шкірних покривів.
Холе просяяв. Хлопчисько отримав подарунок і подумав, що в нього у руках ядерна бомба. Міа зраділа.
— Тоді вам потрібно вивчити…
— Ми вивчили, — як ляпас, — кожен міліметр. Ми навіть перевірили шланг від крапельниці, адже повітряний пухир можна запустити і через нього. Ніде не було жодної дірочки, навіть від комариного укусу.
Mia побачила, як гарячкове світло гасне в його очах.
— Пробачте, Холе, але ми усвідомлювали те, що ця смерть була підозрілою, — вона зробила наголос на слові «була». — А тепер мені потрібно готуватися до наступної лекції, отож…
— А коли він уколов шприц у місце, що знаходиться не на поверхні? В отвори тіла? Рот, анальний отвір, ніздрі, вуха.
— Цікаво, але в носі і вухах практично немає відповідних кровоносних судин. Анальний отвір — можливо, але шанси знайти життєво важливі органи в цих місцях, невеликі, до того ж треба мати чудові знання, щоб виявити вену наосліп. Рот — непогана ідея, тим більше що від ротової порожнини до мозку шлях короткий, а це означає швидку і гарантовану смерть, але рот ми завжди перевіряємо. Там є слизова оболонка, і після уколу в ній виникає припухлість, яку легко виявити.
Міа подивилася на нього і відчула, що його мозок все ще працює над справою, хоча він слухняно закивав.
— Приємно було знову побачити вас, Холе. Заходьте до нас, якщо будуть інші питання.
Вона підійшла до однієї з ємкостей, щоб занурити у спирт руку з розчепіреними пальцями.
— Заходжу, — пролунав у неї за спиною голос Харрі.
Міа глибоко зітхнула. Він її таки дратував. Вона обернулася.
— Він міг увіткнути шприц із зворотного боку, — сказав Харрі.
— З якого зворотного?
— Ви сказали, що шлях до мозку короткий. Із зворотного боку. Ззаду. Він міг заховати укол ззаду.
— Ззаду?
Вона замовкла і подивилася, куди він показує. Потім заплющила очі і знову зітхнула.
— Пробачте, — сказав Харрі. — Але статистика ФБР говорить, що у випадках, коли робився повторний розтин потенційних свідків, відсоток вбивств зростав із сімдесяти восьми до дев’яноста чотирьох.
Міа Хартвігсен похитала головою. Харрі Холе. Проблема. Додаткова робота. Реальна можливість опинитися біля ганебного стовпа за помилки, яких вона не припускалася.
— Тут, — вимовила Беата Льонн, і таксі заїхало на тротуар.
Трамвай стояв на зупинці «Вельхавенс-гате». Одна поліцейська машина знаходилася перед ним, дві позаду. Бйорн Гольм і Катрина Братт стояли, спираючись на «амазон».
Беата розплатилася і вийшла з таксі.
— То що?
— Троє поліцейських усередині трамвая, з нього ніхто не виходив. Чекали тільки тебе.
— Це трамвай одинадцятого маршруту, а я говорила — дванадцятий.
— Маршрут міняє номер після зупинки у Майорстукрюссе, але це той же самий состав.
Беата поспішила до передніх дверей, з силою постукала по них і пред’явила посвідчення. Двері з пирханням відчинилися, і вона увійшла всередину, кивнувши поліцейському у формі, що знаходився в салоні. У руках у нього був «Хеклеркох P30L».
— Ідіть за мною, — наказала вона і стала пробиратися в кінець переповненого вагона.
Проштовхуючись до середини, Беата ковзала поглядом по обличчях. Її серце забилося швидше, коли вона підійшла ближче й упізнала значки, написані на запітнілому склі. Вона подала знак поліцейському і звернулася до чоловіка, що вмостився на сидінні:
— Пробачте! Так, ви.
До неї обернувся чоловік із прищуватим обличчям-, на якому був написаний жах.
— Я… я не хотів, чесно. Просто забув картку вдома. Більше не повториться, чесно…
Беата заплющила очі й вилаялася про себе, потім кивнула поліцейському, щоб він ішов за нею далі. Коли вони без жодного результату добралися до кінця вагона, вона гукнула водієві, щоб той відчинив задні двері, і вийшла на вулицю.
— Ну? — запитала Катрина.
— Зник. Опитайте усіх, чи бачили вони його. За годину вони його забудуть, якщо вже не забули. Він, як і раніше, років сорока з гаком, десь метр вісімдесят зросту, блакитноокий. Але очі тепер стали трохи косуваті, він шатен із короткою стрижкою, у нього високі круті вилиці й вузькі губи. І нехай ніхто не торкається скла, на якому він писав. Зніміть відбитки пальців і сфотографуйте. Бйорне!
— Так?
— Ти візьмеш на себе усі зупинки від цієї до Фрогнер-парку. Поговори з працівниками магазинів, що виходять вікнами на вулицю, запитай, чи упізнають вони людину з орієнтації. Якщо люди так рано вранці їдуть кудись трамваєм, то, швидше за все, для них це частина денного розкладу. Вони прямують на роботу, до школи, на тренування, до улюбленого кафе.
— У такому разі у нас є шанси, — сказала Катрина.
— Так, і будь обережний, Бйорне. Переконайся, що люди, з якими ти розмовлятимеш, — це не ті, хто може попередити його. Катрино,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поліція», після закриття браузера.