BooksUkraine.com » Сучасна проза » До зустрічі ніколи, Меланія Арт 📚 - Українською

Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

97
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "До зустрічі ніколи" автора Меланія Арт. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 83
Перейти на сторінку:

Всі “ні”, раціональні висновки, плани подумати про все потім – просто пил, що розвіявся від однієї шаленої енергетики цього чоловіка. Він хвилював, збуджував і підкорював мене. І йому для цього навіть не потрібно було мене торкатися.

Захотілося, щоб він теж це все відчув, тож я зробила те, чого не робила ще ніколи в житті. Я знову почала танцювати, намагаючись виглядати ще більш звабливо, ще більш жіночно. Я бачила, як спалахнув його погляд, а рука потягнулася до потилиці, як завжди робить, коли він нервує. Це відчуття додало мені сміливості, тож я закрила очі і просто віддалася музиці наповну, але при цьому на підсвідомому рівні відчувала, що мій демон досі не зводить з мене погляду.

Раптом мене ззаду притиснули до гарячого тіла, а потім я відчула, як чужа рука впевнено відводить моє волосся в сторону.

– Спіймав... – пророкотав мені на вухо Гордич.

– І що далі? – відповіла і знову почала рух тілом.

Влас поклав руку мені на талію, а потім різко розвернув до себе.

– З вогнем граєш, дівчинко, – сказав майже в губи, але сам при цьому почав вести мене у танці.

І це було… Настільки інтимно, настільки потаємно та гаряче, що я просто розчинилася у цьому всьому божевіллі. Наші губи знаходилися в декількох сантиметрах один від одного, та ніхто перший не наважувався перейти цю межу. Ми обоє розуміли, що потім – не буде дороги назад, тож поки просто насолоджувалися моментом.

Аж тут демон опустив свою руку на мою, а потім впевнено повів в сторону виходу. Я не чинила опору, адже просто не була на це здатна. Як і вчора, я була готова підкоритися цілком і повністю, але сьогодні – я більше не боюсь. Досить. Чому бути, того не минути.

Але при цьому, я не могла не сказати…

– Власе, – промовила, коли ми вийшли на вулицю. – Ми все ще можемо забути про все і удати, що нічого не було.

Він зупинився, а потім перевів погляд на мене. 

– Пізно, Хоменко, – сказав, а після цього – просто накинувся на мене з палким поцілунком.

І тут я зрозуміла, що ми обоє зійшли з розуму.

Ні, ми точно не можемо забути, тому свідомо стрибаємо в це урвище, з недослідженим дном. Можливо, ми розіб’ємося, а, можливо, до кінця життя будемо насолоджуватися відчуттям вільного падіння.

Демон цілував, не стримуючи себе і рухи своїх рук. Він змушував мене забутися разом з ним, але не розумів, що я й так вже давно сказала “бувай” свідомості. В якийсь момент він відірвався від мене, хоча я бачила, наскільки йому було важко це зробити, а потім повів мене в сторону таксі.

Я не питала, куди ми їдемо, адже знала, що мені просто все одно. Я ж казала, хоч на край світу, аби тільки з ним. З тим, кого я ненавиділа настільки, наскільки вже й кохаю, мабуть. Чи не кохаю, але тоді навіть не уявляю, як описати всі ті відчуття, що виникають в мене під час його дотиків.

В авто він посадив мене на задній ряд і сам вмостився поряд.

– Чекай, – я раптом згадала за Божену, – в мене там подруга сама залишилася.

– Брюнетка?

– Ага.

– Як її ім’я?

– Божена.

Він швидко подзвонив комусь, а потім сказав, що все вирішив. Мовляв, у неї буде компанія і супровід додому. Це мене заспокоїло, тож я змогла повністю відключитися від всіх зайвих думок.

Гордич притис мене до себе, ніби знову відчув мій стан, та й так не відпускав мене всю поїздку.

А потім була коротка дорога до житлового комплексу, дзеркальний ліфт, у якому Влас не переставав мене цілувати. І ці його поцілунки ставали все більш відвертими, а руки пробиралися все ближче до забороненої території. Я ледь стримувала стогони, які просто виривалися зсередини.

Все, що я запам’ятала потім – коридор, його одяг, мій одяг, прохолода простирадла і далі просто нереальне відчуття возз’єднання.

Ніколи в житті я не думала, що Гордич зможе бути настільки ніжним. Ніколи не уявляла, що буду відповідати на його ласку з не меншою пристрастю. Ніколи не мріяла про нову дозу його поцілунків під час того, як ще не закінчилася попередня.

Тож, так, висновок все той же — ми просто зійшли з розуму.

****

Від автора:
Поспішала відредагувати цю главу, щоб мати змогу знову опублікувати дві одразу:) Вважаю, що ми з Вами вже й так довго чекали цього моменту ❤️

P.S. Дякую за Вашу підтримку!) Кожна зірочка (сердечко), кожен коментар — просто найкраща мотивація ❤️

1 ... 60 61 62 ... 83
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"