Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Каміла

Весь день я просиділа вдома, у власній кімнаті. Тому, коли телефон завібрував на тумбі я аж здригнулаася. Андріан. Я посміхнулася та прийняла виклик.

- Я думала, що ти вже і забув про мене, - сказала я і сіла на своєму ліжку.

- Я? Ну можливо. Але ж згадав. Ти як?

Я посміхнулася.

- Справді, сидіти вдома без наук та роботи це т-а-а-к важко.

Хлопець хмикнув.

- Але зате в тебе є не такий занудний брат, сестра а іще менший брат. А у мене тільки старі буркотливі родичі та бібліотека.

Я вкотре посміхнулася.

- Гаразд, можливо у мене і не так все сумно. Але ти помилився. Сестра і брат у школі та універі а в Макса занудна робота. Я вчора їздила із ним то думала що засну.

Хлопець по той бік засміявся.

- Пропоную розбавити вашу з Максом сіру буденність. Не хочеш завтра на вечірку? 

Я задумалася.

- Ну, я спитаю Макса чи він хотів би поїхати. Але якщо ні, то я все одно приїду. Щоб не померти з цієї нудятини.

- Згода, напишеш чи ви будете разом я пізніше скину адресу.

- Окі.

Ми іще хвилин пять поговорили, а тоді я знову залишилася в тишині. Глянувши на годинник зрозуміла що через годину приїде Денис. Тому, мама скоріше за все іде готувати щось на обід. Я піднялася з ліжка і взяла із тумби резинку. Завязавши волосся у тугий хвіст вийшла з кімнати та спустилася на низ. Тут, як і очікувалося мама стояла на кухні.

- Ти вже щось готувала? - спитала я її.

Вона посміхнулася.

- Якраз ішла. Думаєш, краще запекти щось, чи посмажити? А можливо зварити...

Я посміхнулася.

- Тобі про це не думати. Я хочу сама приготувати. Можна?

Мама подивилася на мене і підняла свої брови.

- Що? Ну вибачте, я не звикла стовбичити цілими днями у кімнаті без роботи. Мене вже кістки здається болять від відсутності рухливості. А ти відпочинь. Книжку можеш почитати чи фільм глянути.

- Гаразд, тільки не спали кухню. 

Мама пішла кудись до вітальні а я вийняла телефон. Хотілося чогось незвичного. Через годину у духовці уже пікся кабачковий рулет. Мама зайшла на кухню і ми почули як вхідні двері відчинилися з гуркотом закрившись.

- Там такий вітер, мамо. А можна я завтра в школу не піду? - почули ми голос Дениса., - Привіт Каміла.

Малий посміхнувся мені заходячи на кухню. Я посміхнулася йому у відповідь і підняла погляд та побачила Макса. Він мені також посміхнувся і підійшов ближче.

- А що це у нас тут так пахне? - спитав він підходячи до холодильника.

- Е, зараз рулет буде. Не перебивай апетит, - обурилася я коли хлопець вийняв останній шматочок кексу.

Макс посміхнувся і поставив його назад.

- Ну якщо так, то гаразд.

Денис не ясно коли встиг переодітися і вже знову залетів на кухню. Він дивився то на мене то на Макса. Мама ж вийшла адже її телефон задзвонив. Вхідні двері знову відкрилися і почувся голос Каті.

- Ні, і ще раз ні. Я сказала що не поїду. - вона затнулася побачивши нас а тоді обурено видихнула і скинула виклик.

- Макс, от скажи, всі хлопці такі вперті? Це неможливо.

Брови Макса злетіли вгору.

- Хлопці? Катя, батьку можна вже радіти появі онуків?

Обличчя дівчини стало камяним а Денис біля мене почав сміятися і скакати.

- Ура, у мене будуть маленькі племінники.

Бачили б ви обличчя мами котра зайшла щойно на кухню. 

- Це було сказано у переносному сенсі. - сказав Макс посміхаючись.

Катя пирхнула.

- Я щиро рада що ти не перетворився на такого ж робота як і батько, але давай жарти трішки менш специфічні.

Катя пішла на гору переодягатися, а я глянула в духовку на іще не приготований рулет. Незабаром усі вже перемістилися до вітальні. Ну, як до вітальні. Денис просидів там хвилин з пять а тоді як і він всі порозбігалися по кутках. Я посміхнулася коли Макс знову зявився на кухні.

- Твоя смакота ще довго буде готуватися? Я б вовка зараз зїв, - сказав він і став за моєю спиною.

Я посміхнулася коли руки хлопця почали водити моїми плечима. Я відхилилася назад. Можливо, не варто було б підпускати його настільки близько...Я різко струснула головою. Пізно.

- Що таке? Враження що ти голову хочеш відірвати, - сказав Макс а я посміхнулася і повернулася до нього обличчям.

- Просто...ти точно впевнений що нічого не змінить твою думку стосовно нас і наших так як би стосунків.

Макс закотив очі.

- Каміла, скільки разів мені сказати що для мене не має значення минуле? Я вже якщо чесно втомився.

Я посміхнулася.

- Це востаннє.

Хлопець знову посміхнувся. Його голова нахилилася до мене а я тихо захихотіла коли губи хлопця опинилися на моїй шкірі.

- Макс, хтось може зайти, - сказала я сама не розуміючи чому це вийшло настільки мило.

- Байдуже. Твоя мама і так про все знає. А інші...хто інші? 

Я ахнула коли губи Макса розімкнулися і його зуби легко вкусили мою шкіру. Раптом він на сантиметр відсторонився і намружив брови.

- Що таке? Тобі знову недобре? - я схвильовано торкнулася його щоки.

Хлопець посміхнувся.

- Якщо для того, щоб ти торкнулася до мене мені варто притворитися хворим то я готовий. Але...здається щось смердить.

Він різко повернувся до духовки і схопився за камфорку виключаючи її а опісля взяв рукавичку та вийняв звідти рулет.

Я ахнула та закашлялася коли у ніс вдарив сморід. Добре, що диму хоча б небагато. Макс поставив його на верх шафи і посміхнувся. Раптом зайшла мама і її очі збільшилися.

- Господи, що тут стаося?

- Мамо, вибач. У мене схоже все згоріло.

Мама глянула на мене і посміхнувся. Макс же взяв ніж і відрізав шматок, котрий на вигляд був не таким уже і згорілим. Він спробував його а я скривилася. Раптом хлопець закашлявся і взяв склянку наливаючи воду та випив її.

- Господи, Каміла. Ти що, закохалася?