Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

- Друже, досить. - сказав Брейден. - Він вже отримав своє, і йому це так не минеться. А зараз ти потрібен їй. - але ніякої реакції. - Раяне, ти потрібен Тейлор.                                             

Повільно він зупинився, переводячи погляд на мене. Я бачила злість та ненависть в його очах, і вони були такими дикими, що на мить мені стало страшно. Ніколи більше не хочу ще раз таке бачити. Поступово ненависть змінювалась на теплоту, і вже за мить це був знову той самий Раян, що і раніше. Він залишив Джеймса та швидко підбіг до мене, обережно взявши на руки. Я відчувала, що йому боляче через те, що він бачить мене в такому стані. Хлопці мали рацію, це був єдиний варіант зробити йому дуже боляче. І як я могла сумніватися в його коханні? Такі емоції просто неможливо підробити...   

- Як ти опинився тут? - я говорила дуже тихо. - Брейден же мав мене забрати. Ти що був тут, в коледжі? Раян Паркер почав вчитися на четвертому курсі?                                                                 

- Я був з ним. Ми якраз були в мене, а я намагався зібрати докупи усі свої думки. І коли він сказав, що поїде забирати тебе з коледжу, мені прийшло смс від Джеймса. - його очі були повні хвилювання за мене. - І я злякався, що з тобою може щось статися. А коли побачив його... Я вже не міг себе контролювати. Хотілося вбити його за те, що він зробив тобі боляче. І я б зробив це.                        

- Дякую. - я відчувала, що мої очі повільно почали закриватися і нестерпно боліла голова. - Відвезіть мене додому.                                                                                                                                 

- Ні, сонечко. Ми поїдемо в лікарню. Тільки ти не спи, добре? - але я мало його чула.                     

Ніби в якомусь трансі я помітила, що Раян обережно поклав мене на заднє сидіння авто, а сам сів поряд. Моя голова опинилася на його ногах, а от Брейден сів за кермо та поїхав. Перед тим Брейден зателефонував у поліцію та пояснив всю ситуацію. І коли ми виїжджали з парковки, поліція вже в'їхала сюди. Дуже хотілося спати, і я вже збиралась піддатися цьому бажанню. Зараз лише трошки посплю, і все буде добре. Мені треба лише трошки часу.                                   

- Тейлор, будь ласка, не засинай. Тобі не можна цього робити доки ми не приїдемо до лікарні. - я погано чула голос хлопця. - Брейдене їдь швидше, ми маємо встигнути.                                   

- Я вижимаю і так максимально. - озвався той.                                                                      

- Скоро все буде добре. Вони понесуть заслужене покарання, а ми закінчимо цей коледж, і все в нас буде просто чудово. Чуєш? - я намагалася кивнути.                                                                      

Але далі я вже нічого не чула, адже дрімота стала сильніша за мене. Десь в глибині душі я розуміла, що не маю цього робити, але вже інакше не виходило. Тому я закрила очі та провалилася у таку теплу та рятуючу темряву, де більше немає болю...