Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Я забув ще сказати, що на протязі ночей, які ми провели в Долині бісів, я виразно чув віддалений гул дзвіночків, іноді немовби кінське іржання або ревіння ішака, а часом ніби віддалену музику. Провідник, якому я розповів про ці звуки, підтвердив, що і він чув їх, але сказав, що на них не слід звертати уваги. Досвідчений мисливець не слухає їх, тоді як недосвідчені, за його словами, іноді ходили з'ясувати причину цих звуків, які заманювали їх все далі і далі, поки обмануті люди не губили дорогу і не гинули, бо це співають і плачуть нечисті духи пустині. Я гадаю, що ці звуки створюються слабими поривами вітру в цій пустині, яка має такі різноманітні і складні форми поверхні.

Четвертого дня надвечір нас порадувала поява бідної рослинності. Різкий рельєф почав згладжуватися, видолинки, вивіяні вітрами, стали закінчуватися замкнутими улоговинами, на дні яких дощі створили гладкі блискучі майданчики глини, що їх називають хаками. Досить велике озеро Шонанор займало більш велику улоговину. Вода озера була солона, але в нього вливалася невелика річка Курук, де наші верблюди після трьох з лишнім днів посту могли цілком утолити свою спрагу. Тут уже почалися зарості хармику, очерету, а на озері плавали качки і турпани, певно з пролітних зграйок. На кущах я помітив саксаульну сойку, пустинну славку, чекана. За озером Шонанор, де почалася вже рослинність, всі дерева тограка, тобто різнолистої тополі, були похилені на південний схід, а сторона їх стовбурів, обернена на північний захід, не мала кори, яку, очевидно, здирають гнані вітром піщинки. Про силу вітру свідчить і похил стовбурів, який показує також, що панують бурі з північного заходу. Попадається багато покалічених мертвих дерев, стертих піском та галькою. Біля дороги траплялися пасма, складені з дрібної гальки і гравію, завбільшки до лісового горіха і до трьох аршинів заввишки. Ці пасма, очевидно, намело ураганами, і вони доводять силу останніх. Легко собі уявити, як мете буря, коли вона здатна перемітати по землі камінці завбільшки з лісовий горіх і навіть підкидати їх при сильних поривах до висоти людського обличчя.

Наступного дня, звернувши на північ, ми до полудня зустрілися з караваном Лобсина і зробили привал. Лобсин приїхав сюди не великим караванним шляхом з казенними станціями, а, розпитуючи у Пічані й Чиктамі, дізнався, що є більш коротка і пряма дорога без станцій, але цілком зручна для подорожніх, які не потребують притулку і мають запас хліба та фуражу. Він пройшов нею, вигравши один день в часі і досить багато у відстані.

Лобсин розповів, що після оазису Лукчуну, який простягнувся на кілька верст на схід вздовж ариків, виведених з ріки, караван вступив у долину між скелястими горами, які становлять продовження Ямшинтагу, та, піщаними горами Кумтаг. Він їхав по ній до селища Кичик, де Ямшинтаг низькими горбами відійшов у сторону. Поминули глиняну фортецю Пічан з китайським гарнізоном, не заходячи в неї. Ночували на околицях таранчинських селищ, купуючи зелений корм для тварин, бо паша була дуже бідна. Поминули селища Чиктам, Сарикамиш, Опур і Кара-Тюбе; з останнього звернули на південь, де і зустрілися зі мною.

Тому що Лобсин, обравши більш прямий шлях, залишив далеко в стороні місто Хамі, я вирішив продовжувати шлях «а схід вздовж північної окраїни Чолтагу до Виходу на великий тракт, що йде з Хамі в Сачжеу.

З'єднавшись з Лобсином, я, звичайно, відпустив провідника Ходжемета. Він поїхав назад не Долиною бісів, а тим шляхом, яким прийшов Лобсин, щоб на одержані від мене гроші купити дечого в Чиктамі. Ми ж ішли ще три дні прямо на схід, а потім звернули на південний схід через Хамійську пустиню. Але на цьому шляху до Сачжеу я не описуватиму пройдену місцевість так докладно, як у Долині бісів, бо вона була більш одноманітна,

* * *

Від автора. Охочий до пригод Кукушкін міг тільки відмітити частоту і надзвичайну силу бур на своєму шляху із западини Турфану — Лукчуну на схід, вздовж південного підніжжя Тянь-Шаню, про яку відомо також з описів мандрівників, але пояснити це явище не міг. Автор може заповнити цю прогалину, щоб задовольнити цікавість читачів.

Треба сказати, що Центральна Азія взагалі відзначається вітрами і бурями; вони зумовлені будовою поверхні цієї великої країни, що займає внутрішню частину материка Азії. Розглядаючи хорошу рельєфну карту Азії, можна легко помітити, що Центральна Азія загалом являє собою обширну западину, оточену майже з усіх сторін гірськими країнами: з півночі, де зливаються ріки Аргунь та Шилка і утворюють Амур, її облямовують гори Забайкалля, Східного і Західного Саяну та Алтаю, які підносяться місцями вище снігової лінії і тому несуть льодовики. На заході, вздовж границь Центральної Азії, простяглися гірські пасма та нагір'я Джунгарського Алатау, Тянь-Шаню і Паміро-Алаю. На півдні пасма Куньлуню, Наньшаню і Цзіньліншаню утворюють високий бар'єр, на південь від якого ще вище підносяться гори Тібету і Гімалаї. Тільки на сході нема такої суцільної і високої загороди. Тут на півночі до 44° простягається хребет В. Хінган, який підіймається лише до 1200–1800 метрів абсолютної висоти, а на південь від нього знаходяться не тільки високі пасма Шаньсійських гір; і вологе повітря з Тихого океану має найбільш вільний доступ в глиб Центральної Азії й приносить туди вологу, необхідну для рослинності.

Проте обширна западина Центральної Азії не рівна: її борознять в різних напрямах гірські пасма та нагір'я — на півночі Кентей і Хангай, трохи далі на південь — Монгольський і Гобійський Алтай, ще далі на південь пасма Східного Тянь-Шаню, Куруктагу, Бейшаню, Алашанського хребта та Іншаню і, крім того, численні пасма гір та горбів різної висоти. Але загалом значні площі Центральної Азії опускаються до висоти 1200 ї навіть 600–800 метрів над рівнем моря, підносячись в окремих пасмах до 1800–2000 метрів, зрідка до 4000–5000 метрів, і знижуючись до 300–400 метрів у Джунгарії, Ордосі, Тарімському басейні, а в Турфанській западині навіть до 100–150 метрів нижче рівня океану.

Відкриття такої глибокої западини біля південного підніжжя Східного Тянь-Шаню виявилось несподіваним і було зроблене російськими експедиціями Пєвцова і Грумм-Гржимайла в 1890–1891 роках, потверджене наступними дослідженнями і пояснює нам також існування Долини бісів. Але тому що Центральна Азія загалом, як сказано вище, являє собою обширну западину материка, яка з усіх сторін оточена більш значними висотами, тобто опуклостями суші, то не дивно, що в западину з' цих висот ринуть