Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

потоки більш холодного повітря і що Центральна Азія загалом відзначається частими і сильними вітрами і має неспокійний клімат. У Центральній Азії рідко коли буває тихо, особливо вдень. Зі сходом сонця прокидається і вітер, дме, поступово посилюючись до полудня, цілий день і стихає лише після заходу сонця, та й то не завжди. А сильні вітри, що переходять у бурі, бувають восени, особливо ж взимку і нерідко навесні і тільки влітку не так набридають мандрівникові. Сильні вітри, що переходять у пилові бурі, взагалі характерні для клімату цієї країни, а деякі області її особливо відомі щодо цього. Саме такими є області по південному підніжжю Східного Тянь-Шаню і Прикордонна Джунгарія. Першій з них слід відвести перше місце, що цілком пояснюється її рельєфом.

Ми вже знаємо, що в Турфанській западині поверхня землі вдавлена плоскою ямою до 50-100 метрів нижче рівня океану на площі близько 90 кілометрів зі сходу на південний захід і приблизно 40–50 кілометрів з півночі на південь, тобто близько 4000 квадратних кілометрів, і являє собою плоску пустиню, в яку вузькими стрічками заходять оазиси вздовж річок, що течуть з Тянь-Шаню. З півночі западину обмежовують невисокі, але зовсім голі скелясті гірські пасма Туектаг, Ямшинтаг та інші, обернені до западини стрімкими схилами, порізані ярами та балками, на яких немає рослинності, тим-то на них скрізь видно гірські породи — пісковики, сланці. На північ від цих пасом до під. — ніжжя Тянь-Шаню піднімається пустиня, усипана галькою, в якій дуже швидко зникають річки, що течуть із снігів хребта. Вода, що пішла в товщі галечника, з'являється знову біля північного підніжжя голих пасом Туектаг, Ямшинтаг, утворюючи річки, які проривають ці пасма ущелинами і живлять оазиси Турфану та Лукчуну.

Можна собі уявити, як галечна пустиня підніжжя Тянь-Шаню і дна западини розпікається в ясні дні, яких там багато. А на сході западину замикають піски Кумтаг, що займають площу близько 50 кілометрів у довжину і 20–30 кілометрів у ширину; вони утворюють бархани висотою до 40–50 метрів, на яких майже немає рослинності.

На півночі, на відстані приблизно 40–50 кілометрі» під краю западини, підносяться скелясті гори Тянь-Шаню, які увінчані снігами і досягають 4500–5000 метрів абсолютної висоти, а на півдні западину обмежовують невисокі пасма хребта Чолтаг, на яких майже нічого не росте. Загалом виходить простягнута вздовж Тянь-Шаню плоска яма, майже гола, яку дуже нагріває сонце, щось ніби велетенська жаровня. Тут і створились такі контрасти висоти і нагрівання, що вони мусять викликати сильну тягу повітря на схід вздовж по западині і тягу, яка поступово зростає з заходу на схід 1 являє собою бурі Долини бісів. Ці бурі і створили на схід від пісків Кумтаг у порівняно неміцних гірських породах різних третинних, крейдяних і юрських пісковиків та конгломератів, що тут виступають, ті різноманітні форми вивітрювання і розвіювання, які спостерігали мандрівники. Проте ніхто цього докладно не описав, можливо, тому, що в буряну погоду, коли вітер збиває з ніг, а пил засліплює очі, дивитися і записувати, рисувати або фотографувати дуже важко. А коли судити по тих різноманітних формах, які я бачив в еоловому місті Орху на ріці Дям і Джунгарії, то в Долині бісів вони мусять бути ще більш своєрідними і різноманітними.

Експедиції Козлова і Роборовського в своїх звітах давали про Долину бісів такі самі скудні відомості, які наводить в описі маршруту Кукушкін. На доповнення до них наведу ще те, про що повідомив Г. Є. Грумм-Гржимайло, мабуть, на підставі розмов з людьми.

На станції Киркортун, розташованій на великому тракті з Лукчуну в Хамі, за великим селищем Чиктам, поблизу багатого на воду джерела сходяться два шляхи з Хамі — колісний навкружний і в'ючний прямий. Останнім зрідка їздять на колесах і розповідають про нього так: коли в Киркортуні ледве відчувається вітер зі сходу, там, в ущелинах, по яких біжить ця дорога, лютує справжня буря, і ніхто не спроможний встояти на ногах, навіть гарби перекидає і відносить на десятки кроків. Однак головна небезпека цього шляху не звідси: уклав ішаків і верблюдів, сховався як-небудь сам серед речей і — затихла погода — знову продовжуй свій шлях. Небезпека загрожує зверху, з боку гір, з яких вітер зриває і несе щебінь, часом такими масами, що здається, ніби йде камінний дощ. Тоді шум і гуркіт заглушують ревіння верблюдів і крики людини і наводять жах навіть на бувалих людей.

На доповнення до цих відомостей наведу ще ті, які можна виявити в китайських творах.

Чернець Іакінф Бічурин, який провів багато років у Китаї, вивчаючи стару літературу, наводить китайський опис ураганів у місцевості на схід від міста Ні-чана: три станції — Саньцзянфан, Шисаньцзянфан і Буїнтай — суть місця ураганів. Вітер завжди зривається з боку північного заходу. Перед вітром чути глухий шум, наче перед землетрусом. Минає якась мить, і налітає вітер, зриває дахи з будинків, наповняє повітря каменями завбільшки з яйце, перекидає найважчі вози і розносить речі, що вивалилися з них, нарешті, відносить і вози. Людей і худобу, коли їх захоплює буря, заносить так далеко, що й слідів їх не знайдеш. Такі вітри найчастіше бувають навесні і влітку, а восени і взимку лише зрідка. В горах зелені плоско-продовгасті камені, схожі на яшму, гнані вітром, видають звук, подібний до металічного. Піщане каміння, занесене ураганом на гори, завжди лежить безладними чудернацькими купами і ніколи не утворює горбів. Якщо ранок над північними і південними горами ясний і чистий, — того дня не буває вітру, а якщо похмурий туман мало-помалу сховає гори, — того дня неодмінно буде сильний вітер і не слід вирушати в дорогу. Ця місцевість і є Долина бісів («Вань-янь-де», Опис Джунгарії, стор. 229).

На закінчення можна навести загальні дані. про Турфанську западину та особливості її клімату на підставі спостережень станції, влаштованої експедицією Роборовського поблизу міста Лукчуна, яка діяла два роки, з жовтня 1893 по вересень 1895 року.

Западина має близько 150 верст завдовжки і близько 70 верст завширшки; з півночі її обмежовують південні передгір'я. Тянь-Шаню, з півдня — невисокий кряж Чолтаг, зі сходу — піски Кумтаг. Западина являє собою лесово-солончакову, а в середині болотисту місцевість, подекуди порослу очеретами, почасти тамариском. Окраїни зрошуються річками з Тянь-Шаню і кяризами, виведеними з підніжжя гір. Метеорологічні спостереження станції Лукчун показали, що річний хід тиску дорівнює майже 30 міліметрам; ця величина, мабуть, крайня для всієї земної кулі. Температура літніх місяців дуже велика, в середньому для липня вона прирівнюється до Сахари, гранична висока