Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З таблиці спостережень видно, що середній тиск взимку — 780, влітку — 762, тобто взимку найбільший, як і по всій Центральній Азії, а влітку найменший.
Вітри переважають східні і західні, але сила їх невелика, найбільша — в квітні, травні і липні. Температура взимку спадає до —13, —15°, зрідка до —20°, а влітку тримається +35–40° і до 48°. Морозних днів протягом року 130–140.
Після цього відступу, який інші читачі можуть обминути, якщо Долина бісів здалася їм мало інтересною, повернемось до викладу щоденника Кукушкіна про подорож на схід від місця його зустрічі з головною частиною каравану, трохи на схід від озера Шонанор.
* * *
Перші три дні ми йшли вгору долиною річки Курук-Гол, яка витікає з снігів Карликтагу, тобто тієї вічно снігової групи, яка підноситься над крайньою східною ділянкою Тянь-Шаню. Курук-Гол тече на південь, зрошує великий оазис Хамі, в якому розташоване місто Хамі — столиця східної частини Сіньцзяню, де живуть і таранчинський (мусульманський) ван, і китайський амбань. Верст за 20 нижче від міста річка круто звертає на захід вниз по долині, що простягається вздовж північного підніжжя хребта Чолтаг, про який ми вже не раз згадували, обходячи оазис Лукчун і Долину бісів. Ця річка дає зрошення долині. Тому ми зустрічали на своєму шляху від озера Шонанор, в яке річка впадає, селища таранчів, розташовані то густіше, то рідше, а в проміжках зарості очерету (де річка навесні заливає дно долини), тамариску, тополь. На південь весь час простягалися висоти Чолтагу, які підіймалися від дна долини положистим схилом, порізаним численними ярами та балками, і місцями увінчані плоскими скелястими вершинами. Це продовжувалась Долина бісів, пустинна, безводна, яку відвідують лише мисливці, шукаючи антилоп і диких верблюдів, що живуть ще там в горах Чолтагу і Куруктагу.
Далі ми звернули на південний схід і південь-пів-денний схід, всього йшли 260 верст до ріки Сулехе, єдиної на цьому шляху через Хамійську пустиню (остання на заході являє собою скелясті пасма Чолтаг і Куруктаг, а на сході — подібні ж пасма, що називаються вже Бейшань, тобто північні гори, на протилежність пасмам Наньшань, тобто південним горам, розташованим на південь від ріки Сулехе та оазисів Сачжеу, Юйминь ї (Іучжоу. По суті Чолтаг, Куруктаг і Бейшань — це одна і та сама гірська країна, що простяглася з заходу на схід між Тянь-Шанем на півночі і Наньшанем на півдні, її умовною межею на сході вважають течію ріки Едзін-Гол, яка тече з Наньшаню на північ і впадає в озера Сого-Нур і Гашіун. У цих пасмах високих вершин немає, вони досягають 1600–2000 метрів абсолютної висоти, а в долині ріки Сулехе абсолютні висоти спадають уже до 1000–1200 метрів).
На протязі перших 150 верст шляху через Хамійську пустиню можна було помітити, що місцевість загалом підвищується, але нерівномірно і повільно, місцями навіть непомітно; вона являє собою то рівну голу пустиню, вистелену галькою, то порослу скудними кущами саксаулу, тамариску, ефедри, хармику. Подекуди в западинах, де могла затриматися дощова або снігова вода, попадалися зарості очерету, що давало можливість нашим верблюдам і коням на ходу підживлюватись; тим-то місця наших ночівель далеко не завжди були багаті на пашу, хоч ми вибирали для ночівлі ті місця, де корм був кращий, і зупинялися навіть раніше, якщо траплялися місця з кращим кормом. Часто попадалися великі площі, засипані товстим шаром щебеню і, звичайно, неродючі.
Далі місцевість стала більш нерівною, дорога йшла по кам'янистих горбах, огинаючи, стрімкі гірки, на яких часто виступали товсті пласти якихось сланців. Зустрічалися сухі русла з заростями очерету, ще зеленого, тоді як в інших місцях він був уже посохлий. Майже щодня ми бачили то праворуч, то ліворуч кількох диких верблюдів, які, помітивши наш караван, дуже швидко відбігали якнайдалі і, очевидно, були знайомі з людиною. На півночі ще довго видно було Карликтаг з його сніговою шапкою, що часом зовсім зникала в імлі, коли повітря ставало пильне. Але потім його заступили зубчасті скелі і схили Чолтагу. На п'ятий день довгого безводного переходу з заходу налетіла буря і хребет Чолтаг порадував нас випадінням снігу. Сніг падав досить густо близько півгодини, і цього було досить, щоб не тільки наші тварини, хапаючи на льоту пластівці або підбираючи їх з кущів полину і хармику, утоляли свою спрагу, але й ми самі змогли набрати снігу у велику клейонку, яку ми мали в запасі для такого випадку.
Слід зазначити, що через Чолтаг проходять дві дороги — одна трактова, з невеликими станціями, на яких тримали верблюдів і коней для проїжджих китайських чиновників, що мають право на перемінних коней. По цій дорозі навіть видно було стовпи телеграфу з трьома дротами, нерідко криві або похилені в ту чи іншу сторону. Це був тракт з міста Хамі в місто Аньсі, який недалеко за станцією Куфі почав відхилятися на схід і зник з» виду. На його станціях ми не зупинялись, бо не мали права на це і нам довелося б дорого платити за привезений здалека корм для тварин.
Друга дорога — караванна — за станцією Куфі відокремлюється від першої і йде прямо на південь до міста Сачжеу; на ній станції немає. По цій дорозі на останніх 150–160 верстах похил місцевості загалом став зворотний — на південь. Ми перетяли довгу ущелину кам'яного хребта, мабуть Куруктагу, надзвичайно пустинного і дикого, з сірим, чорним і білим камінням, яке стирчало в різні сторони, наче луска якихось дивовижних страховищ. За цією ущелиною гори почали розступатися в обидві сторони, але загалом ми ще більше одного переходу йшли серед горбів з дуже бідною рослинністю, потім обминули велике очеретяне урочище, місцями з сухими руслами і червоним глинистим грунтом, за ним — колодязь, зруйновану фанзу та маленьку кумирню і піднялися вузькою долиною в широку ущелину, якою перевалили через головне пасмо Куруктагу і просувалися ще цілий день по горах.
Коли ми спустилися з цих гір, рослинність стала багатшою, траплялося багато верблюдячих слідів, зустрічалися антилопи, зайці, сороки, ворони. Хамійська пустиня кінчалася, і вдалині на півдні вже видно було гірські вершини Наньшаню, що зникали в хмарах. Теплішало, і ми, нарешті, зупинилися в обширних заростях очерету,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В нетрях Центральної Азії», після закриття браузера.