Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

Розділ 45 (Chapter 45)

— Ты знаешь, как это, когда вокруг что-то происходит, в твоей жизни что-то происходит, в жизни тех людей, которых ты знаешь, что-то происходит, тебя это радует до тех пор, пока ты вдруг не осознаешь вечером в постели, или в переполненной маршрутке, или на работе во время обеденного перерыва, что на самом деле ничего не происходит? — Даша витягла з рота жувальну гумку і приліпила її до столу, у неї на обличчі не було косметики, і очі свідчили про те, що вона останнім часом погано спала.

— Подожди, я что-то не поняла, что происходит. — Мартіна, яка вже покинула Суріка і жила за рахунок батьків та випадкових коханців, тепер рідше спілкувалася з Дашею, бо вночі гуляла в нічних клубах, а вдень спала і вчилася. Ще вона вдень гуляла містом і займалася сексом.

— Блин, Мартиш, ты никогда меня не понимаешь. На фиг я вообще тебе звоню? Ты мозги включи.

Після таких слів Даша зазвичай кидала слухавку й ображалася на Мартіну приблизно кілька днів, потім вони знову зідзвонювалися та говорили так, ніби нічого не сталося і вони зовсім не сварилися.

— Не, я понимаю, что у тебя проблемы, но что значит «что-то происходит, а на самом деле ничего не происходит»? Я вот в эту тему не въезжаю.

— Это значит, что то, чего ты ждешь, о чем мечтаешь, чего на самом деле очень хочешь, его нет, вот то, что ты желаешь, чтобы оно произошло, не происходит.

— Ты что, с Олегом поссорилась или папа денег не дает? — Мартіна сказала це й голосно засміялася. — А, ты просто дурней страдаешь, вот и все, Дашка.

— Да, Мартиш, твой ум меня поражает.

— Да ты сама-то себя очень понимаешь, а? — Мартіна не образилася, просто вона не сприймала серйозно все, про що говорила Даша, тому могла зараз сміятися та пити вино, яке стояло на столику біля її ніг.

— Ты знаешь, мне кажется, что я начинаю себя понимать, — вона зробила паузу й дістала з кишені гумку.

— Как Олег, он дома? — Мартіна вирішила поговорити на ті теми, які її більше цікавлять.

— Нет, его нет дома. А зачем ты спросила? Я с ним поссорилась, и теперь мы не живем больше вместе.

— Блин! — вона мало не закричала в слухавку. — Ты поссорилась с Олегом? Ну ты и коза, Дашка, он такой парень был! Неужто Марк объявился?

— Сама ты коза, Мартиш, — вона говорила дуже спокійно, і тільки вчувалося в слухавці, як вона меланхолійно жує свою гумку. — Нет, я не знаю, где Марк. Мне до сих пор кажется, что я его люблю.

— А с Олегом чего посрались?

— Да так, ничего, просто я устала, наверно, да, скорее всего. Я устала, Мартиш. Сейчас сколько времени? У меня в квартире нет ни одних часов.

— Восемь, а что?

— В клуб иду. С парнем познакомилась на днях.

— А, ну смотри. Ты спать с ним будешь?

— Нет. Я теперь не сплю просто так.

— Как «просто так»?

— Без любви, Мартиш, я не хочу спать с парнями без любви. Ты понимаешь?

— Нет, не совсем. Хотя, хотя понимаю, только не могу сказать, как это, когда любишь, просто очень давно испытывала любовь к человеку. А ты любишь Марка?

— Я? — кілька секунд вона мовчала. — Марка? Да, — сказала це дуже твердо і впевнено, — да, я люблю Марка. Я вообще поняла, что любовь в жизни бывает только раз, настоящая любовь. Ты понимаешь? Только раз.

— Нет, не понимаю. То есть понимаю, но только вот что меня волнует: ну, если ты не встретил любви, настоящей, как же жить в тот период времени, пока любви нет? Надо же спать с кем-то, целоваться, встречаться, просто ходить в кино, да, блин, в Египет съездить, в конце концов? Для этого же нужен кто-то.

— Да, нужен. Только «кто-то» — это не любовь. — Даша облизала язиком зуби й усміхнулася. — Я пойду, Мартиш, давай как-то увидимся, а то по телефону неохота болтать: глаз не видно.

— А, да, это плохо, когда не видно глаз.

— Не понимаешь, что человек думает на самом деле, говоря тебе те или иные слова. По телефону человека очень легко обмануть, нужно просто не смеяться и говорить очень убедительно.

— А давай я к тебе в клуб подтянусь? — Мартіна була рада їхати в будь-який клуб, аби тільки не сидіти вдома. Треба було б лягати спати, а вона не хотіла спати. Втім, найбільше вона боялася не цього, Мартіна боялася залишатися сама.

— А как это будет выглядеть? Я с парнем и ты придешь? Не, Мартиш, так не прокатит.

— Да че ты, я сяду где-то, потом он уйдет, и мы поболтаем. Ты же не поедешь к нему?

— Нет, не поеду, обломается.

— Ты в «Чайковском» будешь?

— Да-да, я там буду. Через час.

— Да, давай через час, — Мартіна поклала слухавку і побігла до ванної.

Даша сіла перед дзеркалом робити макіяж. У неї був такий нейтральний настрій, і чомусь хотілося, аби всі кудись зникли на якийсь час і вона залишилася на світі одна, принаймні на одну годину. Тоді б вона змогла відчути себе абсолютно вільною і насправді відпочити від людей. Даша замовила по телефону таксі. За сорок хвилин вона мала зустрітися з Робертом. Із ним вона познайомилася на вечірці, куди її запросили друзі, і він видався їй дуже впевненим у собі молодим чоловіком, який знає собі ціну й добре розуміє, куди він іде. Його обличчя було звичайним, хоча в нім усе ж була якась оригінальність, принаймні те, що в нього на нижній губі був шрам і очі мали якийсь неприродний колір.

Про те, чим займається Оргус

Оргус чекав дзвінка вже третю годину, він не звик, коли його змушують так довго чекати. Телефон задзвонив о п'ятій ранку, саме тоді, коли Оргус зварив собі кави.

— Алло.

— Алло, є інформація. Кілер прибув. Його вчора зустріла в аеропорту їхня людина. Для нього зняли номер у готелі «Дніпро». Так, що ще? Його легенда — він викладач, приїхав читати лекції з балістики в університеті, з ним постійно працюватиме перекладач, Зоя Льовіна, молоденька дівчинка з їхньої команди, вона володіє прийомами рукопашного бою і ще вона вправно стріляє. Хто він, Зоя не знатиме. Так, він. Його звуть Готфрід Унермак,