Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ 44 (Chapter 44)
Двері камери номер три в слідчому ізоляторі відчинив невисокого зросту сержант і довго дивився на обличчя затриманих.
— Владимир Семенов есть? — тиша. — Я не слышу. Есть Семенов или нету?
— Да есть он, спит просто. Сейчас разбудим, — чоловік поплескав по щоці молодого хлопця, який лежав під стіною, і неголосно так вимовив: — Эй, вставай давай, пришли за тобой.
Хлопець підвів голову, і, хоча в камері було темнувато, на обличчі затриманого можна було побачити сліди побоїв. Видно було, що били його несильно.
— Семенов, давай на выход! Тебя долго ждать? — сержант нетерпляче почухав шию.
— Иду, — Володя встав і пішов до дверей. Ті, що сиділи разом із ним, проводжали його поглядами, деякі не дивилися в його бік, кілька людей спали. Сержант зачинив двері та повів Семенова коридорами.
— Стать лицом к стене, руки — за спину! — Володя виконав наказ. Сержант відчинив двері кімнати і сказав йому заходити. Семенов зайшов і сів на стілець, навпроти стояв ще один стілець, але на ньому ніхто не сидів. Сержант продовжував стояти біля входу і крутити на пальці ключі.
— Сержант, свободны, — майор увійшов до кімнати і скоса глянув на Володю. Сержант зачинив двері з іншого боку, і чути було, як лунали в тиші коридора його важкі й упевнені кроки.
— Привет, меня зовут Клим Огнев, майор внутренних войск, мне тридцать два года, и я на хорошем счету у начальства. Женат, имею двоих детей и квартиру в спальном районе. Про себя можешь не рассказывать, я все про тебя знаю. Только вот что, — він дістав із портфеля фотокартку і скотчем приклеїв її до стіни так, аби Володя міг бачити очі того, хто був зображений на фото, — нам добавился еще один собеседник, он поприсутствует на нашей встрече. Ты не против, Семенов?
— Нет, — Володя глянув на того, хто дивився на нього з фотокартки, й опустив очі, — я не против, он все равно ничего не услышит и ничего не скажет.
— Но он примет очень активное участие в твоей судьбе. Я вас познакомлю, — майор підійшов до стіни. — Его зовут Марк Лютый, он молодой парень, но уже успел сделать много гадостей и еще сделает, если его не остановить. Он работает на иностранную разведку, сотрудничает с американскими спецслужбами и сейчас, накануне президентских выборов, может очень сильно нагадить. Понял?
— А я тут при чем? — у Володі боліли побиті губи й ніс, і йому було начхати на якогось Марка, розвідку і тим більше на президентські вибори.
— Ты тут вот при чем, Семенов. Тебе сколько лет впарят за аварию и гибель восьми человек?
— Десять или пятнадцать, — йому було важко говорити.
— А ведь ты можешь вообще не сидеть, — майор сів напроти Володі і дивився йому просто в очі. — Ну разве это справедливо? Подумай сам: какой-то гад, — кивнув на фото, — будет разгуливать на свободе, трахать девок, пить водку, гонять на машинах и загорать где-то в Египте, при этом делая разные пакости нашей стране, а ты, молодой крепкий парень, который просто не справился с управлением или попросту устал, отсидишь десять лет ни за хрен собачий. Скажи, разве это справедливо?
— Не знаю, — Семенов ще раз уважно поглянув на фотокартку, — не знаю.
— Знаешь, что такое выбор? — Майор підвівся і почав ходити кімнатою, від вікна до дверей і назад, Володя сидів, опустивши голову, і тільки зрідка облизував розпухлі сухі губи, його руки дрібно тремтіли. — Выбор — это когда перед тобой стоит автомобиль, о котором ты мечтал в своих снах, и красавица, которую ты хотел последние десять лет и которая очень похожа на Летицию Касту в восемнадцать лет. Это сложный выбор. Есть выбор более простой, перед которым в данный момент стоишь ты, Володя Семенов. Что ты выберешь: десять лет баланды, жесткой шконки, общения с мужиками разного возраста и нрава, криков охранников и одинаковых, каждый день тех же пейзажей за стенами зоны, однотипных серых снов и постоянной борьбы с мыслью, что твоя девушка вышла замуж за другого и забыла тебя, или же ты выберешь жизнь осмысленную, обеспеченную и вполне устроенную где-то, скажем, на западе Украины, в хорошем и красивом городке, с красавицей женой и нормальными планами на будущее?
— Я выберу второе.
— Молодец, Семенов. Только есть еще одно условие: выбор — это не только ответственность, но и цена. Готов ли ты заплатить цену за сделанный тобой выбор?
— Какая цена? — Володя підняв голову та дивився на майора.
— Ты должен убить Марка, — він нахилився тому до самого вуха і сказав ці слова так, щоби їх зміг почути тільки Семенов і більше ніхто.
— Как убить? — Володя різко кинувся і хотів був устати зі стільця.
— Сядь, сядь, дурачок, — голос майора був більше поблажливим, аніж жорстким. Він схопив Володю за плече й не дав йому встати, іншою рукою він узяв його за шию і продовжував тихо-тихо говорити: — Чего ты дергаешься, а? У тебя после того, что я сказал, выбора не осталось — ты либо убьешь Марка, либо убьют тебя. Ты понял хорошо мою мысль? Понял? — Майор узяв Володю за підборіддя і повернув голову так, щоб вони дивилися очі в очі.
— Я не могу убить человека, — Володя ніби видихнув ці слова з себе і глухо кашлянув, обличчя його почервоніло, і руки дрібно затремтіли.
— Да ладно, пацан, — майор зрозумів, що хлопцеві важко, і треба дати йому оговтатись, — все путем будет. Ты откуда сам?
— С Донбасса, — Володя кусав губи, на них виступила кров.
— Во, с Донбасса, а ведешь себя, как девчонка. Прорвемся, Вовка! Иди давай в камеру, а завтра мы поговорим более обстоятельно с тобой. Да? — Він почекав, поки Володя подивиться йому в очі, Володя підвів
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ukrainian dream «Последний заговор»», після закриття браузера.