Читати книгу - "Зоряний лицар"

Ніхто не знав, чому Агнеса з дочкою в таку негоду опинилася далеко за містом. Марика плутано розповіла, начебто вони їздили на прогулянку, Агнеса впала з коня й знепритомніла. Але лікар не знайшов ні забитих місць, ні ушкоджень. Жодних видимих ознак хвороби не було. Лікар випробував усі відомі засоби, щоб привести жінку до тями, але нічого не допомагало. Він лише розвів руками. Він уважав, що, цілком можливо, ранком герцогиня прокинеться без усякого втручання медицини, але про всяк випадок залишив на ніч доглядальницю. Марика спершу хотіла сама чергувати біля прийманої матері, але втома й пережиті хвилювання взяли своє. Дівчинка засинала на ходу, і доглядальниця відправила її в ліжко.

Пишна спальня була занурена в сутінки. Лише свічка на столику, біля якого примостилася доглядальниця, відкидала неяскраве коло світла, розганяючи темряву. Чергування було легким. Пацієнтка мирно спала, і після півночі доглядальниця теж стала позіхати і клювати носом. У передранкові години особливо важко боротися зі сном. Спочатку жінка кріпилася, але зрештою здалася. Її голова впала на груди, і вона задрімала.

Розмірено цокав годинник. Доглядальниця сопіла, сидячи в кріслі. Вона не помітила, як через портьєру вискочила метушлива худорлява стара з хитрою фізіономією. Зазвичай Віщунка обставляла свої появи за всіма правилами чаклунського мистецтва. Вона використовувала й смерч, що крутиться, і снопи іскор, і чорний дим. Це справляло враження на простаків, але сьогодні їй не потрібно було пускати пил в очі. У неї були причини поводитися якомога тихіше. Погані справи часто діються під покривом ночі й без свідків.

Трохи забарившись, відьма огледілася, дістала зі шкатулки коробку із сонним порошком і навшпиньках підкралася до доглядальниці. Для вірності кинувши щіпку порошку на й без того зморену сном жінку, стара пробурмотіла заклинання й відчула себе впевненіше. Тепер можна було не боятися, що доглядальниця прокинеться й помітить незвану гостю.

Вживши заходів обережності, Віщунка підійшла до ліжка герцогині.

— А тобі, я бачу, снотворне ні до чого. Тебе й так безсоння не мучить, — посміхнулася вона, дивлячись на сплячу Агнесу.

Бідолашна навіть не уявляла, яку лиховісну роль вона мала зіграти в п’єсі, задуманій чаклункою з Лисячої Нори. Обличчя старої спотворила недобра усмішка. Вона дістала з-за пазухи синій оксамитовий гаманець із гербом Зоряного лицаря й запхала його під подушку Агнеси.

— Тримайте, що хотіли, мені не шкода. Мені чужого не потрібно. Оце твоя пасербиця здивується, коли знайде тут цю штучку, — засміялася відьма.

Вона знала, що ніхто, крім Марики, не доторкнеться до гаманця. Нікому й у голову не прийде, що він чарівний, а вимуштрувані слуги навряд чи стануть красти гроші з-під подушки сплячої господарки. Тепер усе залежало від того, чи скаже дівчисько, де знайшлася зникла річ. Якщо так, то всі шишки полетять на Агнесу, а якщо ні…

На цей випадок у Віщунки був напоготові особливий план. Інколи мовчання рівносильне обманові, а обман породжує недовіру. Останнім часом дружба королівського спадкоємця й циганського дівчиська і без того підлягала випробуванням, а це остаточно покладе їй край. Нехай хлопчисько відкупиться від Зоряного лицаря, зате його життя буде отруєне підозрами. Він уже ніколи нікому не зможе вірити, а без віри людина слабка.

— Бажаю приємних сновидінь, — єлейно вимовила стара й розчинилася в повітрі. Марика прибігла в спальню прийманої матері ще вдосвіта. Вона сподівалася, що ранок принесе Агнесі пробудження, але під дією чарів, герцогиня продовжувала міцно спати. На душі в Марики було гірко. Дедалі більше дівчинка звинувачувала себе в нещасті, що трапилося з Агнесою. Можливо, якби вони не пішли в занедбану кузню, мати б не заснула мертвим сном. Але тоді Гліб уважав би її злодійкою. Чому все так заплутано? Чому люди не вірять один одному на слово? Тепер невинність її матері доведена, але це анітрошки не наблизило їх до розгадки таємниці зниклого гаманця.

«Навіщо Зоряний лицар збрехав, ніби гаманець принесла одна з тих, хто побував по той бік Дзеркала? Яка йому користь обмовляти Агнесу?» — у розпачі думала Марика, не підозрюючи, що в Задзеркаллі побувала й Віщунка з Лисячої Нори.

Зрісши в таборі, дівчинка не звикла до проявів ніжності, але зараз, скоряючись раптовому пориву, вона схилилася й поцілувала прийману матір, ніби сподівалася, що це може її розбудити. Та дива не сталося. Обличчя Агнеси, як і раніше, залишалося безжиттєвим, і тільки ледь помітний рух грудей свідчив про те, що вона спить.

Марика важко зітхнула й поправила подушки. З-під мереживних оборок раптом випав кручений, шовковий шнурок. Заінтригована, дівчинка обережно потягнула за нього, але, побачивши клаптик синього оксамиту, негайно розімкнула пальці, мов ненароком схопила за хвіст отруйну змію. У душі ворухнулося жахливе передчуття, і вона не хотіла, щоб воно підтвердилося. Краще буде залишити все, як є.

Марика відступила на крок, заборонивши собі торкатися до захованої речі, але вона марно намагалася обдурити себе. Погляд її був прикутий до синього шматка, що так яскраво виділявся на тлі білосніжного простирадла. Вона знала, ЩО сховане під подушку. Навіщо робити вигляд, ніби нічого не сталося? Краще жорстока правда, ніж солодка неправда. Дівчинка витягла гаманець і тремтячими руками розправила синій оксамит. Вона упізнала б вишитий сріблом герб із тисячі інших.

Якийсь час дівчинка стояла, тупо вп’явшись у знахідку й відмовляючись вірити своїм очам. У душі була порожнеча. Так, смертельно поранений спочатку не відчуває болю, що накочує лиш опісля, коли минає перший шок. Поступово до Марики стали повертатися непослідовні думки.

Невже гаманець взяла Агнеса? Але ж випробування показало, що вона невинна. А може, й ні? Може, загадковий сон — це кара за обман? Може, приймана мати впала в безпам’ятство, тому що збрехала? Сумніви