BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вільний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Вільний світ"

119
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вільний світ" автора Тетяна Валеріївна Бєлімова. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 65
Перейти на сторінку:

– А куди? Киш! Забирайся! Клята душа!

Дід Єфрем носаком калоші прикладається до зайшлої на подвір’я курки, закидаючи назад у загородку, защіпає хвірточку й докірливо дивиться на свою гостю. Але вона не розуміє його погляду. Тоді він уточнює: «Це ти хвіртку не причинила?» Вона досі не може зрозуміти: «Мабуть. Я й не звернула уваги». І тоді дід довго й терпляче пояснює, що скрізь і завжди має бути «порадок», як у Германії!

На широкому подвір’ї гора жовтогарячих гарбузів, трохи видовжених, «гібридних», що своєю формою нагадують деку скрипки, або груші, які звисають із нахилених цьогорічним щедрим врожаєм гілок – простягни лише руку, і котрась уже буде в ній. Але вони ще зеленкуваті – зимові. «А цю грушу мій син покійний…» – дід замовкає, швидко відвертається і йде до хати з привітною, підведеною ясно-блакитним верандою – «вбиратися для фото». («Я тобі дам велике фото – ось дивися! Це ж мене у вісімдесят другому для дошки пошани знімали! Нє? Не годиться чорно-біле? Ну то я піду вберуся в празникове! Бо ще пропечатають у столичній газеті діда в куфайці і калошах!»)

На обтягнутому буро-коричневим дерматином ослінчику – диктофон, фотоапарат і декілька старосвітських альбомів, у яких на пожовклих сторінках із цупкого картону розклеєно такі ж пожовклі світлини, що на них уже дихнув невблаганний і безупинний час.

«Переконана, що Єфрем Іванович належить до центрально-українського антропологічного типу, – швидко нотує вона в простий учнівський зошит. – Середнього зросту. Приблизно метр сімдесят п’ять, може, вісімдесят сантиметрів. Чоло покате невелике. Перенісся середнє. Яскраво виражені надбрівні дуги. Очі великі сірі. Волосся ще не зовсім сиве (хоча Єфрему Івановичу вже вісімдесят три роки), радше чорне із сивиною, в’ється. Вуста великі, опуклі. Постать кремезна, широкоплеча. Величезні кулаки (так би мовити, пудові). Генетика однозначно тут перемогла обставини й умови існування, адже в часи Голодомору Єфрему Івановичу було десять років. Дивно, але вихідний генетичний код не мутував під тиском цих зовнішніх обставин: діти й онуки – нащадки Коломійців чоловічої статі – так само кремезні. Справжній хліборобський рід із діда-прадіда, судячи з прізвища – козацького коріння».

– Дак ніхто точно й не знав тоді, де ховали померлих. Не знали ми, куди їх звозили тими гарбами. Казали люди, що в ярки за село. Там десь і батько мій, і дід, звався Денисом Коломійцем, і баба, її Лісандрою кликали, Олександрою, як уже правильно казати.

– А ви потім не шукали?

– Мати ходили, розпитували. Але всі по-різному показували. Ніхто точно нічого не міг сказати.

– А ті люди, які вас грабували тоді, у тридцять другому? Вони й далі в селі жили?

– Жили! А чого ж їм було не жити? Жили, поки не повимирали. Нікого вже з них немає.

Ті самі пенсіонерки, які мешкають по сусідству і вже прогулювалися під ворітьми Єфремової садиби, знову спиняються, спираючись на низеньку хвіртку, і звідти, ніби з пункту спостереження, прислухаються до дідової балачки й сканують його гостю.

– А в Германії нас американець звільняв. На таких машинах низеньких, чотириколісних із пужалами. Ой, люди! Наїхали – повен двір!

– Єфреме Івановичу, ви ж могли там лишитися? От брат моєї бабусі, дід Жора, лишився! А потім до Австралії переїхав.

– Жора? – дід Єфрем замислюється, «Жора-Жора» – бубонить собі під ніс. – А як його дружину звуть?

– Здається, її звали Антоніна… Але я можу помилятися. Вона померла дуже давно, набагато раніше за нього. І він уже помер. Років із десять минуло…

– Жора… Жора Терещенко. Ага… Значить, вони поїхали до Австралії?

– Як? Єфреме Івановичу! Ви що, його знали?

– Я її знав… Тоню Марецьку… А з ним познайомився вже перед від’їздом. Погано його запам’ятав. Ним іще тоді крутило здорово – після контузії.

«Здається, Єфрем Іванович не усвідомлює, що його рідних заморили голодом не міфічні «комуністи з регіону» (автохтонний вислів; чому, власне, регіону, а не району? вплив німецької? чи тут так кажуть?), а прості односельці – малописьменні, несвідомі, за вказівкою згори (не хочеться думати про властивий людській натурі атавізм, вправно розбуджений «начальниками», що вирвався таким собі джином із пляшечки і накоїв стільки горя), – швидко нотує вона, поки дід Єфрем набирає великою квартою в літній кухні квас із сушки власного виробництва. – Як же це так? Невже вони не розуміли, що прирікають інших на смерть? Інших? Та нічим ці «інші» не відрізнялися від них. Такі ж прості селюки, хіба що, може, майна було більше, хоча… От «Жовтий князь»… Це, звісно, фантасмагорія. Не були вони рогатими. Звичайні сільські дядьки».

– От. А тоді знайшли його десь аж під Мурманськом! Із кимось побився! А тоді вже в буцегарні до нього, що та хто? Ага… Знайшли під полою в піджаку паспорта – Василь Невмиваний! Ага. Люди! А він же в розшуку. Тоді по етапу його сюди, в Монастирище. І судили його вже тут. А наші люди із села були за свідків. Засудили й забрали десь на Магадан. І вже він сюди не вернувся. Оце тобі таке. Була сестра молода, гарна! Убило. Просто так. А вона ще й не зразу ж померла. Ще промучилася, бідна, з кілька тижнів. Якби ж антибіотика їй якого… Та де ж вони тоді були? Та ще й село… Отак. А я ж не знав. Хустку їй віз на подарунок…

Дід Єфрем складає одна на одну великі майже чорні порівняно з білою сорочкою руки, з яких іще не змилася літня засмага (а може, то гній і земля навіки в’їлися в шкіру). З-під по-молодецькому зсунутого на потилицю картуза вибивається ще й досі виразно чорний кучерявий чуб. Восково-жовте, розкреслене в усіх напрямках зморшками обличчя, найбільше яких зібралося навколо рота,

1 ... 61 62 63 ... 65
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вільний світ"