Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Зостаньтесь, пане голово, — сказала Ежені панові де Бонфону, побачивши, що він узяв свою паличку.

Почувши ці слова, усі без винятку застигли від подиву і хвилювання. Голова зблід і змушений був сісти.

— Голові — мільйони, — сказала мадмуазель де Грібокур.

— Ясно, голова де Бонфон одружується з мадмуазель Гранде, — скрикнула пані д'Орсонваль.

— Це найкращий хід за всю гру, — промовив абат.

— Великий шлем, — додав нотар.

Кожний докинув своє гостре слово, свій каламбур; всі вони бачили спадкоємицю піднесеною на своїх мільйонах, ніби на п'єдесталі. Драма, що почалася дев'ять років тому, наближалася до кінця. Перед усім Сомюром сказати голові зостатися — хіба це не означало заявити, що вона обрала його своїм чоловіком? У маленьких містах правил пристойності додержують настільки суворо, що таке порушення їх дорівнює найурочистішій обіцянці.

— Пане голово, — сказала йому Ежені зворушено, коли вони лишилися самі.— Я знаю, що вам подобається в мені. Заприсягніться, що залишите мене вільною на все життя, що ніколи не нагадуватимете мені про жодне з тих прав, які вам дає одруження щодо мене, і моя рука належить вам. О, я ще не все сказала, — вела вона далі, побачивши, що він стає навколішки. — Я не повинна вводити вас в оману, пане. В своєму серці я ношу невгасиме почуття. Дружба — ось єдине, чого може сподіватися від мене чоловік: я не хочу ні образити його, ні діяти всупереч велінням мого серця. Однак моя рука і моє багатство дістанеться вам тільки ціною величезної послуги.

— Я готовий на все, — сказав голова.

— Ось півтора мільйони франків, пане голово, — мовила Ежені, дістаючи сховану на грудях квитанцію на сто акцій французького державного банку, — їдьте в Париж, не завтра, не в цю ніч, а негайно. Підіть до пана де Грассена, візьміть у нього імена всіх кредиторів мого дядька, зберіть їх, сплатіть усі борги, які після нього лишилися, капітал і проценти на нього з розрахунку п'ять річних за весь час від дня видачі зобов'язання до дня сплати, потім, будь ласка, візьміть нотаріальну розписку по формі. Ви судовий службовець, я тільки вам довіряюся в цій справі. Ви людина чесна, порядна; покладаючись на ваше слово, я збираюсь пройти крізь усі небезпеки життя під захистом вашого імені. Ми будемо вибачливі одне до одного. Ми знайомі так давно, ми майже родичі,— ви не схочете зробити мене нещасливою.

Голова впав до ніг багатої спадкоємиці, тремтячи від радості й хвилювання.

— Я буду вашим рабом! — сказав він.

— Отримавши розписку, пане, — вела далі Ежені, кидаючи на нього холодний погляд, — ви віднесете її разом з усіма документами моєму кузену Гранде і передасте йому оцей лист. А коли повернетесь, я дотримаю свого слова.

Голова Крюшо зрозумів, що своїм щастям він завдячує скривдженому коханню, і поспішив якнайшвидше виконати накази мадмуазель Гранде, щоб закохані не помирилися.

Коли пан де Бонфон пішов, Ежені впала в крісло і заридала. Все було скінчено.

Голова виїхав поштовим диліжансом і на другий день увечері прибув до Парижа. Вранці він був уже у де Грассена. Чиновник зібрав кредиторів у конторі нотаря, де зберігалися боргові зобов'язання; вони прийшли всі, як один. Хоч це й були кредитори, треба віддати їм належне: вони були точні. Голова де Бонфон від імені мадмуазель Гранде сплатив їм належний капітал з процентами. Сплата процентів була однією з найдивовижніших подій у паризькому торговельному житті того часу. Коли розписку було нотаріально засвідчено і де Грассен отримав за клопоти призначені йому Ежені п'ятдесят тисяч франків, голова подався до особняка д'Обріонів і застав там Шарля, коли той повертався до своїх покоїв, пригнічений розмовою з тестем. Старий маркіз заявив, що його дочка належатиме Шарлю тільки тоді, коли вимоги всіх кредиторів Гійома будуть задоволені.

Передусім голова передав йому такого листа:

«Кузене, пан голова де Бонфон взявся передати вам розписку про сплату всіх боргів мого дядечка, а також розписку, якою я потверджую, що ці суми я одержала від вас. До мене дійшли слухи про оголошення банкрутства. Я подумала, що син банкрута, мабуть, не зміг би одружитися з мадмуазель д'Обріон. Так, кузене, ваші міркування про мій розум і мої манери цілком справедливі: в мене справді немає нічого світського, мені незнайомі ні розрахунки, ні мораль світу, і я не змогла б дати вам тих утіх, які ви там прагнете знайти. Будьте щасливі, відповідно до тих світських умов, яким ви приносите в жертву наше перше кохання. Щоб зробити ваше щастя повним, я не можу вам нічого більше запропонувати, крім честі вашого батька. Прощайте, вашим вірним другом завжди лишатиметься ваша кузина

Ежені»

Голова усміхнувся, почувши вигук, якого не міг стримати цей честолюбець, діставши документ в оригіналі.

— Ми можемо сповістити одне одному про наші одруження, — сказав він Шарлю.

— Ага! Ви одружуєтеся з Ежені? Ну що ж, я дуже радий, вона добра дівчина. Але, — вів далі він, раптом вражений приголомшливою думкою. — Виходить, вона багата?

— Чотири дні тому, — відповів голова насмішкувато, — у неї було близько дев'ятнадцяти мільйонів, а тепер тільки сімнадцять.

Шарль розгублено дивився на голову:

— Сімнадцять… міль…

— Сімнадцять мільйонів, так, пане. Одружуючись, я і мадмуазель Гранде матимемо разом сімсот п'ятдесят тисяч ліврів ренти.

— Любий кузене, — сказав Шарль, трохи отямившись, — ми зможемо підтримувати один одного.

— Згоден, — сказав голова. — Ось, крім того, скринька, яку мені доручено передати вам, — додав він, ставлячи на стіл скриньку, в якій був несесер.

— Любий друже, — сказала маркіза д'Обріон, входячи і не звертаючи