Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Так от, дбаючи про цю дівчину, ми подбаємо про вас. Послухайте! Якщо ви хочете вічного спасіння, перед вами тільки два шляхи: або покинути світ, або підкорятися його законам; виконувати своє земне чи небесне призначення.

— Ох! Ваш голос звертається до мене в ту мить, коли я прагнула почути інший голос. Так, це Бог вас привів сюди, пане. Я попрощаюсь із світом і житиму тільки для Бога, одна, в мовчанні й самотині.

— Доню моя, треба добре подумати над цим жорстоким рішенням. Одруження — це життя, а покривало черниці — це смерть.

— Гаразд, смерть, швидше смерть, пане кюре! — поквапливо мовила Ежені.

— Смерть? Але ж у вас великі обов'язки перед суспільством. Хіба ви не мати для бідних, яким даєте одяг, дрова взимку і роботу влітку? Ваше велике багатство — це позичка, яку треба повернути, і ви її так благочестиво прийняли. Поховати себе в монастирі було б егоїзмом, а лишатися старою панною ви не повинні. Насамперед чи змогли б ви самі управляти своїм величезним багатством? Ви можете його втратити. У вас зразу ж виникне безліч судових процесів, і ви заплутаєтесь у безвихідних труднощах. Вірте вашому пастирю: чоловік для вас буде корисний, ви повинні зберегти все, що дав вам Бог. Я розмовляю з вами, як з улюбленою ягницею. Любов ваша до Бога надто щира, щоб ви не змогли врятуватися, живучи в світі, де ви — одна з найчудовіших його окрас і де ви подаєте приклад святого життя.

У цю мить доповіли про пані де Грассен. Її привели сюди помста і великий розпач.

— Мадмуазель… — почала вона. — Ах, тут пан кюре… Мовчу. Я збиралася говорити з вами про справи, але, бачу, у вас важлива розмова.

— Пані,— сказав кюре, — я поступаюся вам місцем.

— О пане кюре, — сказала Ежені,— повертайтесь за кілька хвилин, ваша підтримка мені зараз дуже потрібна.

— Так, бідна моя дитино, — мовила пані де Грассен.

— Що ви хочете цим сказати? — спитала мадмуазель Гранде.

— Хіба ж я не знаю, що повернувся ваш кузен і що він одружується з мадмуазель д'Обріон… Від жіночого ока ніщо не сховається.

Ежені зашарілася і деякий час мовчала; але вона поклала собі надалі триматися байдуже, як це добре вмів робити її батько.

— Ну що ж, пані,— іронічно відповіла вона, — у мене, мабуть, не метке жіноче око, я вас не розумію. Кажіть, кажіть у присутності пана кюре, ви ж знаєте — він мій наставник.

— Гаразд, мадмуазель, ось що пише мені де Грассен. Читайте.

Ежені почала читати:

«Люба моя дружино, Шарль Гранде повернувся з Ост-Індії; він уже місяць у Парижі…»

«Місяць!» — повторила подумки Ежені; і рука їй опустилася.

По паузі вона читала далі:

«…Мені двічі довелося марно чекати, перш ніж я зміг домогтися прийому у цього майбутнього графа д'Обріон. Хоч про його одруження говорить увесь Париж і оголошення про шлюб уже відбулося…»

«Отже, він писав мені, коли…» — подумала Ежені.

Вона не кинула листа, не скрикнула, як зробила б парижанка: «Негідник!» Та зневага, хоч і не висловлена, від цього не була меншою.

«… до весілля ще далеко: маркіз д'Обріон не віддасть дочку за сина банкрута. Я прийшов розповісти Шарлеві, яких турбот мені та його дядькові коштували справи його батька і якими спритними маневрами ми досі заспокоювали кредиторів. Цей нахабний молодик не посоромився відповісти мені, який п'ять років день у день боронив його інтереси, його честь, що батькові справи його не обходять! Повірений мав би право вимагати від нього тисяч тридцять чи сорок винагороди, — один процент від суми боргу. Але постривай, — борг кредиторам цілком законно становить мільйон двісті тисяч франків, і я зроблю так, що його батька оголосять банкрутом. Я вплутався у цю справу, покладаючись на слово старого крокодила Гранде, і я дав обіцянки від імені цієї родини. Якщо пан граф д'Обріон мало дбає про свою честь, то моя честь для мене щось важить. Кредиторам поясню, в якому становищі я опинився. Однак я надто шаную мадмуазель Ежені, з якою ми думали в кращі часи породичатися, і не хочу почати діяти раніше, ніж ти поговориш з нею про все це…»

Тут Ежені холодно віддала листа, не дочитавши його.

— Дякую, — сказала вона пані де Грассен, — побачимо…

— У вас зараз голос точнісінько, як у вашого покійного батька, — зауважила пані де Грассен.

— Пані, нам належить з вас вісім тисяч сто франків золотом, — нагадала їй Нанон.

— Цілком справедливо, будьте ласкаві піти зі мною, пані Корнуайє.

— Пане кюре, — мовила Ежені з благородним самовладанням, породженим думкою, яку вона збиралася висловити, — чи було б це гріхом — лишатися по шлюбі у стані дівоцтва?

— Це питання совісті, розв'язання якого мені невідоме. Якщо ви хочете знати, що думає про це славетний Санчес у короткому викладі його трактату «De matrimonio»[30], я зможу завтра вам це сказати.

Кюре пішов. Мадмуазель Гранде зачинилася в кабінеті свого батька і весь день пробула там на самоті, не захотівши спуститися до обіду, незважаючи на благання Нанон. Вона вийшла аж увечері, коли зібралися звичні члени її гуртка. Ніколи зала Гранде не була так переповнена, як цього вечора. Новина про повернення і безглузду зраду Шарля рознеслася по всьому місту. Та цікавість відвідувачів не була задоволена. Ежені приготувалася до цього, і на її спокійному обличчі не відбилося жодне з тих жорстоких переживань, які їй краяли душу. Вона зуміла з усмішкою відповісти тим, хто сумним поглядом чи словом хотів висловити їй співчуття. Одне слово, своє горе вона зуміла приховати удаваною чемністю. Близько дев'ятої години гра скінчилася, гравці розплачувались,