BooksUkraine.com » Фантастика » Плавучий острiв 📚 - Українською

Читати книгу - "Плавучий острiв"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Плавучий острiв" автора Жюль Верн. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 106
Перейти на сторінку:
так, як треба вас слухати.

Король запрошує своїх гостей сідати й сам сідає біля каміна, мармурову дошку якого прикрашає чудове погруддя королеви роботи Франкетті.

Щоб приступити до справи, Фрасколену потрібно лише відповісти на останні слова короля.

— Ви маєте рацію, — каже він, — камерна музика, квартети видатних майстрів класичної музики вимагають інтимної обстановки, яку аж ніяк не створити на багатолюдних концертах. Камерній музиці потрібна особлива зосередженість…

— Дозвольте нам, — уступає до розмови Івернес, — перетворити ненадовго цю вітальню на храм музики, і ми будемо грати тільки для королеви й вас…

Івернес ще не закінчив говорити, як обличчя господарів дому наче засвітилися.

— Панове, — каже король, — ви хочете, у вас виникла думка…

— Це — мета нашого візиту…

— О, я пізнаю французьких музикантів, — каже король, простягаючи їм руку, — благородство яких є не менше їхнього таланту. Дякую вам від імені королеви й од себе! Ніщо… ні, ніщо не могло б нам дати більшої втіхи!

І поки слуга вносить до вітальні інструменти й готує все для імпровізованого концерту, господарі запрошують гостей до саду. Проходжуючись, вони розмовляють і сперечаються про музику так, як можуть говорити тільки музиканти у своєму вузькому колі.

Король захоплено розповідає про свою любов до цього мистецтва; видно, що він тонко відчуває всі чари музики, глибоко розуміє всю її красу. Він дивує своїх гостей широкою обізнаністю з творами композиторів, яких він щойно буде слухати. Він уславлює трохи наївне і разом з тим вигадливе обдаровання Гайдна. Він згадує, що писали критики про Мендельсона, незрівнянного майстра камерної музики, який висловлював свої думки мовою Бетховена… А Вебер — яка вишуканість почуттів, який благородний розум, що роблять його таким своєрідним художником. Бетховен — то володар інструментальної музики… В його симфоніях розкривається висока душа. Геніальні твори Бетховена не поступаються ані в величі, ані в силі перед шедеврами поезії, малярства, скульптури й архітектури… Величне світило, що востаннє засяяло перед тим як згаснути в «Симфонії з хором», де голоси інструментів так органічно зливаються з голосами людей!

— А проте, він ніколи не міг, танцюючи, потрапити в такт!

Як ви собі це й уявляєте, тільки добродій Пеншіна міг прохопитися так недоречно.

— Ну що ж, — відповідає король, посміхаючись, — це доводить лише, що вухо не такий вже необхідний орган для композитора. Він творить серцем, тільки серцем! Хіба ж Бетховен не довів цього своєю незрівнянною симфонією, про яку я щойно згадував, створеною тоді, коли через глухоту він уже не міг сприймати звуки?

Потому палке красномовство короля обирає за свій об’єкт музику Моцарта.

— О панове, — каже він, — дозвольте мені висловити перед вами своє захоплення! Вже давно моє серце було позбавлене можливості розкритися! Відколи я на Стандарт-Айленді, ви — перші артисти, що зможете мене зрозуміти. Моцарт!.. Моцарт! Один із ваших музикальних драматургів, найвидатніший, на мою думку, композитор кінця XIX століття, присвятив йому чудові сторінки. Я їх читав, і ніщо не в змозі зітерти їх з моєї пам’яті. Він пише про те, з якою невимушеністю Моцарт полишає кожну ноту звучати по-своєму, не порушуючи ритму й характеру музикальної фрази… Він пише, що патетична правда в творах Моцарта поєднується з пластичною красою й художньою довершеністю… Хіба ж Моцарт не єдиний, хто знайшов виразну музикальну форму для кожного почуття, для всіх відтінків пристрасті й характеру, тобто для всього того, що складає людську драму? Моцарт не король — що тепер важить якийсь король? — додає його величність, хитаючи головою. — Я сказав би, що він бог, бог музики!

Неможливо передати, з яким запалом король висловлює свій захват. І коли всі повертаються до вітальні, він бере зі столу невеличку книжку, що має заголовок «Дон Жуан» Моцарта». З цієї книжки, яку треба читати — й перечитувати, король цитує кілька рядків; вони спливли з пера композитора, який найглибше розумів і найбільше любив Моцарта — з пера славного Гуно: «О Моцарт, божественний Моцарт! Тільки той не божествить тебе, хто погано розуміє! Ти — вічна правда! Ти — довершена краса! Твої чари невичерпні! Ти завжди глибокий і завжди прозоро-ясний. Ти поєднуєш усю складність людства з простотою дитини! Ти все відчув і все висловив у своїй музикальній фразі, яку ще ніхто не перевершив і ніколи не перевершить».

Себастьян Цорн і його товариші беруть свої інструменти, й у вітальні, залитій м’яким світлом електричної лампи, бринять звуки першої п’єси, обраної для концерту. Це десятий квартет ля мінор Мендельсона, опус 13, який господарі слухають з невимовною насолодою.

Після нього йде третій квартет Гайдна, до мінор, опус 75, - «Австрійський гімн», виконаний з незрівнянною майстерністю.

Закінчивши цей гімн, чудесно піднесений генієм композитора, вони грають шостий квартет сі-бемоль Бетховена, опус 18, так званий «Меланхолійний»; в ньому стільки смутку, стільки всепроникливої сили, що в слухачів навертаються на очі сльози.

Потім надходить черга незрівнянної фуги до мінор Моцарта, настільки вільної від схоластичних пошуків, настільки довершеної і природної, що здається, ніби це струмить прозорий ручай або ворушить листям ніжний легіт. І нарешті — один із найчарівніших квартетів божественного композитора, десятий, ре мажор, опус 35. На цьому закінчується цей незабутній вечір, подібного якому ніколи не знати багатіям Мільярд-Сіті.

Але вже одинадцять, і король каже:

— Дякуємо вам, панове, і вірте, що ця подяка йде з глибини нашого серця! Музика у вашому чудовому виконанні дала нам таку глибоку естетичну насолоду, що ми її ніколи не забудемо! Це принесло нам стільки радості…

— Якщо ви цього бажаєте, — каже Івернес, — ми можемо якось ще раз…

— Дякую, панове, щиро дякую! Але ми не хочемо зловживати вашою люб’язністю. Вже пізно, до того ж… цієї ночі… я працюю. Так, панове, — додає весело король, — адже я астроном обсерваторії Стандарт-Айленду, — в його голосі бринить хвилювання, — і я стежу за зірками, за летючими зірками!

1 ... 61 62 63 ... 106
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плавучий острiв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Плавучий острiв"