BooksUkraine.com » Сучасна проза » Моя неймовірна подруга 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя неймовірна подруга"

205
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Моя неймовірна подруга" автора Елена Ферранте. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 84
Перейти на сторінку:
спокійно:

— Ми з вами вже почали працювати разом, отож не будемо сперечатися. Я вас тільки про одне прошу, доне Фернá: дозвольте вашій доньці самій вирішувати. Якщо вибере Марчелло Солару, я відступлюся. Я настільки її кохаю, що, якщо вона буде щасливою з іншим, я це прийму, а між вами та мною все залишиться, як тепер. Але якщо вона вибере мене, якщо захоче бути зі мною, тут ви нічого не поробите, вам доведеться погодитися.

— Ти що, мені погрожуєш? — перепитав Фернандо, але беззлобно.

— Ні, просто благаю вас зробити, як краще для вашої дочки.

— Я сам знаю, як для неї краще.

— Так, але їй видніше, аніж вам.

Тут Стефано підвівся, відчинив двері, покликав мене, бо я чекала на нього надворі разом із Лілою.

— Ленý!

Ми увійшли. Як же нам тоді подобалося бути в центрі подій, удвох, разом, направляти їх у потрібному напрямі! Я й зараз ще пам’ятаю особливе напруження та хвилювання тієї миті. Стефано звернувся до Ліли:

— Я кажу це перед твоїм батьком: я тебе кохаю більше власного життя. Ти вийдеш за мене заміж?

Ліла відповіла йому серйозно:

— Так.

Фернандо трохи посопів, потім пробурмотів тим самим підлеглим тоном, як колись до дона Акілле:

— Так ми наносимо велику образу не лише Марчелло, а й усім Соларам. Хто повідомить про це тому бідоласі?

Ліла відповіла:

— Я.

  40

І справді, два вечори по тому перед усією родиною (лише Ріно десь гуляв із друзями), до того, як сісти за стіл і увімкнути телевізор, Ліла звернулась до Марчелло:

— Ходімо поїмо морозива?

Марчелло вухам своїм не повірив:

— Морозива? До вечері? Я і ти?

І запитав відразу у Нунції:

— Синьйоро, хочете піти з нами?

Нунція увімкнула телевізор і відповіла:

— Ні, дякую, Марчелло. Але глядіть, не довго. Десять хвилин, туди і назад.

— Добре, — задоволено пообіцяв він, — дякую!

Він повторив те «дякую» разів п’ять. Йому здавалося, що та довгоочікувана мить нарешті настала, і Ліла збиралася відповісти йому згодою.

Але щойно вони вийшли із будинку, Ліла заговорила до нього без особливих церемоній і заявила з холодною злістю, що їй так добре вдавалася з перших років свого існування:

— Я ніколи тобі не говорила, що хочу бути з тобою.

— Я знаю. А тепер хочеш?

— Ні.

Марчелло, здоровий, сильний паруб’яга двадцяти трьох років від роду, безсило обіперся об стовп: його серце обливалося кров’ю від відчаю.

— Це остаточно?

— Так. Мені подобається інший.

— Хто?

— Стефано.

— Я так і знав, але не вірив.

— Маєш повірити, це правда.

— Я вб’ю і тебе, і його!

— Щодо мене, можеш спробувати вже зараз!

Марчелло в пориві гніву відірвався від стовпа, але стримався, і щоб дати вихід злості, вкусив себе за стиснуту в кулак правицю:

— Я занадто тебе кохаю і не можу цього зробити.

— То накажи своєму братові, чи батькові, чи комусь із ваших дружків, можливо, в них вийде! Але скажи всім, що спочатку їм доведеться вбити мене. Тому що, якщо ви когось хоч пальцем зачепите, я сама вас повбиваю. І ти знаєш, що я так і зроблю, і почну з тебе.

Марчелло продовжував відчайдушно гризти себе за палець. Потім, здавалося, приглушено схлипнув, повернувся і побрів геть.

Вона крикнула йому услід:

— Пришли когось, щоб забрав телевізор, він нам не потрібен!

  41

Усе сталося менше ніж за місяць, і Ліла здавалася мені щас­ливою. Їй вдалося знайти можливість для втілення задуму з виробництвом взуття, забезпечити краще життя для свого брата та всієї родини, відкараскатися від Марчелло Солари і стати нареченою найзаможнішого парубка в районі. Чого ще можна було бажати? Нічого. Вона мала все. Коли розпочалися заняття у школі, вони здалися мені ще нуднішими. Я повністю занурилася у навчання, а щоб викладачі не спіймали мене не підготовленою належним чином, я сиділа за підручниками до одинадцятої вечора, а вранці заводила собі будильника на пів на шосту. Лілу я бачила все рідше.

Замість цього зміцнилася моя дружба з братом Стефано, Альфонсо. Незважаючи на те що йому довелося працювати у ковбасній лавці брата протягом усього літа, він успішно пересклав усі предмети, з яких йому призначили перескладання на осінь: латині, грецької та англійської. Джино, який сподівався, що їм разом доведеться залишитися ще на один рік у четвертому класі, дуже розсердився. А коли побачив, що ми удвох, навчаючись вже у п’ятому класі, разом ішли на навчання і разом поверталися додому, взагалі втратив здоровий глузд і почав поводитися як справжній бовдур. Перестав розмовляти і зі мною, своєю колишньою дівчиною, і з Альфонсо, колишнім сусідом по парті, хоча ми часто зустрічалися і на вулицях району, і в школі, бо наші класи були поряд. Більше того: скоро мені повідомили, що він розпускав брудні плітки про нас двох. Казав, що я закохана в Альфонсо і під час уроків горнулася до нього незважаючи на те, що він не відповідав на мої ласки, бо, як було добре відомо Джино, який просидів поряд з ним за партою цілий рік, Альфонсо дівчата не подобалися, він віддавав перевагу хлопцям. Я розповіла про це меншому Карраччі, сподіваючись, що той піде і наб’є пику Джино, як то водилося у нас у таких випадках. Але він замість цього обмежився тим, що зневажливо сказав: «Так усім відомо, що голубий — якраз він».

Дружба з Альфонсо виявилася для мене приємною, доленосною несподіванкою. Була у ньому якась особлива душевна чистота, вихованість. Незважаючи на те що зовні він був схожий на Стефано — ті самі очі, ніс, рот; незважаючи на те що з часом і його тіло набирало тих самих форм, що і у Стефано, — велика голова, ноги закороткі відносно до тулуба; незважаючи на те що у його погляді та жестах була та сама стриманість, я не відчувала в ньому рішучості, якою була насичена кожна клітинка тіла Стефано і за якою приховувалася його ввічливість, у якомусь далекому куточку, звідки вона час від часу могла несподівано вигулькнути. Альфонсо був хлопцем, від якого віяло спокоєм — тип людини, що рідко траплявся у нашому районі, від якого не доводиться чекати нічого поганого. Ми ходили разом до школи і додому майже мовчки і при цьому не відчували ніякого збентеження. У нього завжди було те, що мені було потрібно, а якщо не було — він кидався для мене його знайти. Він любив мене без будь-яких вимог, і я сама прив’язалася до нього. З першого дня школи ми сіли разом за одну парту, що на ті часи було досить ризикованим вчинком, і незважаючи на те, що інші хлопці над ним насміхалися через дружбу зі мною, а дівчата постійно допитувалися в мене, чи ми з ним не зустрічаємося, ні він, ні я не пересіли на інше місце. Йому можна було довіряти. Якщо він помічав, що я хочу побути наодинці, то давав мені спокій або вітався і спокійно ішов своєю дорогою. А якщо бачив, що мені потрібна його присутність, то був поряд навіть тоді, коли у нього були інші справи.

Я скористалася ним, щоб уникати Ніно Сарраторе. Коли ми зустрілися вперше після канікул на Іскії, Ніно відразу

1 ... 61 62 63 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя неймовірна подруга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя неймовірна подруга"