BooksUkraine.com » Сучасна проза » Маленькі чоловіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

161
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Маленькі чоловіки" автора Луїза Мей Олкотт. Жанр книги: Сучасна проза / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 82
Перейти на сторінку:
возі й закупи провізії.

Упродовж кількох тижнів Ден цілком сумлінно виконував свої нові обов’язки, не заводив розмов про те, що йому хочеться втекти й поводився цілком спокійно.

Проте якось тато Баер побачив, що він б’є Джека, придавивши його коліном до землі, а той відчайдушно кричить і благає про помилування.

– Гадав, ти вже перестав битися, Дене, – сказав пан Баер, поспішаючи на виручку Джеку.

– Ми не билися, а боролися, – крізь зуби відповів Ден, підіймаючись.

– А вийшло дуже схоже на бійку. І ти, напевно, погодишся зі мною, правда, Джеку? – запитав пан Баер, коли поборений джентльмен насилу встав на ноги.

– Він більше ніколи не змусить мене боротися. Трохи голову мені не розбив, – сказав Джек, притримуючи голову, ніби вона справді не дуже-то надійно трималася в нього на плечах.

– Ми почали жартома, – пояснив Ден, якому, схоже, стало ніяково, – але коли він впав, я не зміг втриматися… Мені дуже шкода, що я трохи пом’яв тебе, Джеку.

– Я розумію, в чому справа, – сказав пан Баер, якому дружина передала свою розмову з Деном про втечу. – Бажання побитися з ким-небудь було таким сильним, що ти не міг встояти. Тобі, мабуть, бійка так само потрібна, як Нету музика.

– Я не зміг втриматися, – повторив Ден і додав, поглянувши на Джека: – Якщо не хочеш отримати доброго прочухана, тримайся від мене якомога далі.

Джек миттєво зник.

– Я хочу запропонувати тобі противника міцнішого за Джека, – сказав пан Баер і, повівши хлопчика в закуток, де зберігалися дрова, показав йому на товсті кострубаті пні, які потрібно було розколоти.

– Коли тобі захочеться побитися, приходь сюди й тут приклади свою силу. Якщо розколеш ці пні, буду тобі дуже вдячний.

– Добре, – відповів Ден і, схопивши сокиру, взявся за справу так енергійно, що тріски полетіли на всі боки, а пан Баер поспішив піти, не на жарт побоюючись за своє життя.

Після цього Ден часто приходив на той двір і воював з непіддатливими сучкуватими пнями. Скинувши куртку й капелюха, він грізно дивився на своїх ворогів. Деякі з них приводили його в лють, і він тихенько проклинав їх – доти, поки не долав. Тоді урочисто відносив в сарай оберемки вузлуватих дубових дров. Руки Дена були в пухирях, спина боліла, але ця робота принесла йому велику користь: кожен удар сокири давав вихід його невгамовній силі, яка інакше проявилася б якимось іншим, можливо, не таким позитивним чином.

«А що з ним робити, коли він все перерубає?» – з тривогою думала пані Джо.

Але Ден сам знайшов собі заняття, про яке деякий час ніхто не знав. Пан Лорі віддав на літо у Пламфілд лоша, яке вільно бігало великим пасовиськом за струмком, розпустивши пишний хвіст і піднявши витончену голову. Всі хлопчики зацікавилися цим красивим розумним маленьким конем і часто приходили подивитися на нього. Проте незабаром це їм це набридло, й вони дали Принцу Чарлі спокій.

Одному тільки Дену ніколи не набридало спостерігати за лошам. Він щодня приходив привітатися з ним, приносив шматочки хліба, цукру або яблуко. Чарлі з вдячністю приймав частування, прихильно приймаючи дружбу Дена. Незабаром їхня любов стала такою сильною, що Чарлі негайно щодуху мчав до паркану з найвіддаленішого місця, якщо чув свист Дена. А хлопчик почувався щасливим, коли красива тварина клала йому голову на плече й дивилася на нього розумними і люблячими очима.

– Ми без слів розуміємо один одного, правда? – говорив Ден, радіючи, що Чарлі прив’язався до нього, і не розповідав про цю дружбу нікому. А коли ходив до свого друга, не брав з собою нікого, крім Тедді.

Пан Лорі, приїжджаючи в Пламфілд, не обходив увагою Чарлі й казав, що з осені його вже можна буде запрягати.

– Він скоро звикне, і з ним буде небагато клопоту, – сказав він якось. – Це така мила, лагідна тварина. Як-небудь спробую осідлати його.

– Він дозволяє мені надягати на нього вуздечку, – сказав Ден, який завжди був присутній при побаченнях пана Лорі з Чарлі, – але не думаю, що він навіть вам дозволить надіти на нього сідло.

– Я спробую домогтися цього ласкою. Не заперечуватиму, якщо він спочатку пару раз мене скине. З ним ніколи не поводилися грубо. Зрозуміло, його спочатку здивують нові порядки, але, вважаю, він не злякається, й усе пройде добре.

«Цікаво, що ж тоді зробить Чарлі?» – подумав Ден, коли пан Лорі пішов до будинку разом з професором, а Чарлі підбіг до огорожі, від якої відійшов при їхньому наближенні.

Раптом хлопчикові, що сидів на паркані так близько біля глянсуватої спини Чарлі, спало на думку самому спробувати осідлати коня. Не думаючи про небезпеку, Ден піддався спокусі й заскочив на Чарлі, який, нічого не підозрюючи, гриз яблуко. Але недовго тривала втіха Дена: злякано пирхнувши, кінь піднявся на диби й скинув його на землю. Ден впав на траву але, на щастя, не забився.

– А все-таки я сів на нього! – вигукнув він, схопившись на ноги. – Ходи-но сюди, негіднику, дай мені спробувати ще раз!

Але Чарлі не бажав підходити, і Ден дав йому спокій, однак все-таки вирішивши домогтися свого: така боротьба йому дуже подобалася. Через деякий час він приніс вуздечку й, надівши її на Чарлі, став бігати з ним по колу, поки той не втомився. Тоді Ден сів на паркан і став годувати коника хлібом. Дочекавшись зручного моменту, він схопився за повід і осідлав його.

Чарлі знову спробував позбутися вершника, але Ден сидів міцно: він уже практикувався на Тобі, який часом теж проявляв норов у такий спосіб. Чарлі здивувався й обурився. Кілька разів піднявшись на диби, він поскакав щодуху, а Ден знову звалився на землю.

Якби він не належав до тієї категорії хлопчиків, які залишаються цілі та неушкоджені за будь-якої небезпечної ситуації, то, напевно, зламав би собі шию. Але, на щастя, обійшлося тим, що приборкувач непокірних деякий час лежав, приголомшений падінням, а Чарлі, дуже задоволений, що скинув вершника, ганяв пасовищем, гордо піднявши голову.

Потім йому, мабуть, спало на думку, що з Деном трапилася якась біда, і він прибіг поглянути на свого друга. Ден дозволив коникові обнюхати себе, а потім серйозно подивився на Чарлі й твердо сказав, ніби той міг його зрозуміти:

– Ти гадаєш, що переміг, але помиляєшся, друже. Я все-таки їздитиму на тобі, ось побачиш!

У цей день він більше не пробував сідати на Чарлі, але незабаром придумав новий спосіб привчити його носити на собі поклажу – прив’язав ременем на спину Чарлі згорнуту ковдру й залишив його бігати, підійматися на

1 ... 61 62 63 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі чоловіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі чоловіки"