Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Стою, чекаю. Палити став більше, тому нікотин у дихалку заганяю. Вітрини обстріляні ще не замінили. Мабуть, вусатий цей вибрикує, шукає вікна подешевше.

Йде, мало не пристрибує по роздовбаному тротуарі. Фея моя, Аліса.

Сильно гарна, сильно добра, сильно все взагалі. Тільки не сильно моя.

Але це ми ще подивимося. Я цього так не залишу. Дороги іншої немає і не буде.

Учора за цілий день наговорилися на кілька життів уперед. Точніше, вона розповідала, а я слухав. Мені зазвичай деталей не потрібно, але тут сам став витягувати все з неї.

Наламала дров, звісно, моя фея, але я й сам молодець.

Не хотіла вона весь цей час мене ображати або носом тикати. Знаю ж. Вона й диявола навмисно не образить.

Але не сприймає вона мене як повноцінного мужика. Такий, щоб сказав — і вона слухатися побігла. Нормальний би з нею суворішим і розторопнішим був би, а я...

Одне — це те, що я перегинаю палицю, як завжди з нею, з наїздами рядовими. А інше — це те, що я слово нове у своєму житті відшукав. Довго не міг сформулювати.

Але тоді в парку, вона стояла така загублена, але вперта, а бабло навколо валялося, — й я зметикував остаточно.

Замість того, щоб її по струнці строїти й крутити куди треба, я завжди перевертнем обертаюся і ніжністю мене топить. По маківку саму. Дивлюся в цю мордочку насуплену, або якщо вона губи закушує, або нервує помітно — і все. Не хочу і не можу тиснути. Хоч убий. Хочу, щоб радісна була і моя. Тільки моя.

У цьому-то й проблема, три чорти.

Радісна і моя — щось не дуже поєднуване.

Долоню її у своїй фіксую, і в парк тупаємо, бо сьогодні погуляти Аліса хоче. Сподіваюся, до ставка не підемо, я психованим дуже став. Туди поки що краще не ходити.

Візит інспекції вчора пройшов нормально, тому що я заздалегідь про все домовився. Вони взяли на озброєння всі зауваження Аліси і сказали, що врахують.

Враховувати вони, звісно, нічого не збираються, але я змушу їх. Нехай буде дозвіл, але норм дотримуємося, як вона каже. Може, менше зробити спорткомплекс, щоб не ризикувати. Або стадіон винести на дальню порожню ділянку. Там схил доведеться переробляти, але нічого.

Наступна інспекція там щодо збереження чогось, тому що дерева старі корінням стирчать на території. Тут я ще не домовився. Почекає трішки, тепер час фігачити архітектурний проєкт.

Це все нам належить на нараді вирішувати, і що далі зі Статутом буде, у поєднанні з проєктом, але я нараду сьогодні і завтра скасував.

Відпочинемо трохи. Аліса перенервувала останні дні.

Загродського, звісно, я зараз ні за що вбивати не буду. Ще чого, га! У в'язницю його відправлю, щоб добре мучився перед смертю.

Ну, ще раз, може, все йому переламаю. Врятували його, звісно, з дороги, у лікарні лежить. Прокурор мені дзвонив, поржали ми знатно. Я після війни з Кареліним всю прокуратуру переставив, мої тепер по верхах.

Аліса морозива захотіла. Дивлюся, як їсть. Синець тільки зараз починає розсмоктуватися і сходити. Ненавиджу. Як тоді ввечері вперше розгледів, думав, ядерним вибухом розійдуся по швах і двічі здетоную.

Увечері в номері граємося. Я стопоритися намагаюся, але щось погано поки виходить. Не хочу грубим бути, але руки тягнуться тримати її вигини міцніше. І ось щоб вона на мені тільки концентувалася. Довго. Тільки на мені.

Чесно кажучи, досі не віриться, що я Алісу отримав.

І що лагідна вона, і цілуватися просить, і чіпає мене скрізь, і мукає прямо від мене.

Чаклунство якесь, це все. Із самого початку. Не знаю, може, її теж торкнулося трохи. Мене ж, трясця, заштормило і на дно саме. Не знаю, що за пекло, потім розберуся. Найголовніше —  так втішно було зовсім ніколи.

Потім зранку я зупинитися не можу, переклинило все. Не випускаю її, навіть телефоную, щоб їжу з їдальні в номер принесли.

Заходимося в карколомних обертах, як завгодно і чим завгодно.

Вона мені відсмоктує нарешті, і я хочу нескінченно глипати, як Аліса старанно і пристрасно все виробляє губами і язиком і щокою.

Шмагає вона голівку язиком, і сама від цього стогне. А кажуть, раю не існує.

Доводжу своїм ротом її до поскулювання, бальзамом на душу кожен децибел лягає. Ось так тепер буде. Не зіскочить вона, не зіскочить.

А потім, серед білого дня, просто до обіду, вона на мене зверху залазить, і це просто все... Стискається спочатку, а потім скаче. Як упевненості набралася, так стрибає й гнеться на мені, безпорадна від власної нестримності.

Усе, вирішую я знизу. Усе. Тепер тільки так любитися-кохатися будемо. Ось тільки так. Видно звідси прямо, як я в ній зникаю і пожираю, цицьки налиті колишуться, стегна розповзлися і тремтять. І мордочка її... Повітря ротом заковтує. Без повітря й миті не може. Пощастило повітрю. Ну це ми ще подивимося. Я замість повітря буду. Скоро. Коли-небудь.

Смішно, звісно, пізніше стає. Не будемо, звісно, тільки так трахатися. По-різному будемо. Сподобалося просто дуже. Я такого ще не бачив.

Вона змучилася вся від марафону, але безвідмовна. Злюся на неї, хоч і бачу, що сама сильно бажає. Але вліпила б мені ляпаса хорошого, щоб відстав. А вона тільки пеститься до мене, ну а я, авжеж як дурень цілковитий...

Тепер знову до залу треба частіше заглядати. Відчуваю, далі тільки жорсткіше розійдемося, а я давно кинув спорт. Добре, хоч більше не відстрілююся за дві хвилини, як довбаний автогонщик.

Після душу Аліса сумує якось, хоч і пом'якшує посмішками своїми гарними. Не можу в'їхати чому, потім крадькома бачу, як фея дзеркальце з сумки дістає і незадоволено вилицю розглядає. Там синець сьогодні несподівано розцвів фіолетом.

Ненавиджу.

Не хочу повторювати їй, мовляв, я цього так не залишу. Скажу вже, як справу зроблю.

Одна тільки думка, що їй там десь боляче робили, в минулі роки, а я сидів рівно десь і ні біса не знав і ні біса не допоміг... Треба було шукати її ще тоді. Смішно в таке вірити чи не смішно, але факт: потрібно було.