Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Я їх уб'ю всіх. Батьків її знищу. І брата-недоумка. І всіх, хто не допоміг. Не відразу, але я почекаю. Список зберу, давно пора було вчитися послідовності. І від їхнього життя колишнього тільки обгризені кістки залишу.

Вона ще й соромиться. Немов вона щось погане зробила. Сказала мені, що соромно, бо відсічі не дала і терпіла. Ще якось дивно це все оформляла словами. От би в голову її гарну зазирнути.

Вчора на мене дивилася, ніби прощалася.

Ага, ну не в цьому житті.

І як тільки додумалася! Бігала від мене, потім пішла сидіти та ревіти на ділянці у цього старигана-таргана. А я сидів та слухав. Ненавиджу.

Соромно їй. Чого?! Вона сильно вразлива, це лихо. Нехай інших соромиться, якщо не може без дурниць, а переді мною соромитися я забороняю.

Увечері в кафе зависаємо, як нормальні люди. Мої мізки ледь не втрачають віжки від сказу, коли бачу, що вона їсть адекватно, набагато більше, ніж раніше. Ще вранці помітив, але тоді подумав, що була дуже голодна.

А зараз зрозуміло. Ідіота з мене цілковитого зробила. Сиділа тут, економила. Жратву. Ненавиджу це. Раніше сам голодним був, не хочу згадувати. А тепер ніколи голодним не буду, і не потерплю, щоб Аліса себе обмежувала.

А під ніч, значить, новину чудову дізнаюся. Просто тиць моя радість!

Аліса зібралася до вусатого цього старого, Сергія Степановича, на ділянку з'їхати. Тому що, бачте, він ображає шарпака. І взагалі шарпаку допомога потрібна, а на готель вона гроші витрачати не хоче, коли ось Сергій Степанович їй за безплатно прибудову пропонує.

Що не день, то кепський сюрприз, аж з медом та з маком. Я думав, у мене житуха закручена, але бойова фея реально ні дня без трясці.

Виходить, шарпаку допомагати потрібно щодуху бігти, а мене в готелі можна так залишити? Цей паразит — безнадійний, що вона за нього вчепилася?

Не бачить чи що, пропащий він? Жебрак, голодний, уже красти почав.

Усім плювати на нього, крім Аліси.

Він нікому не потрібен і нікого в нього немає. Нехай так і буде, йому на користь піде.

А люб'язність Сергія Степановича — підозріло... Він же її постійно критикує, єдиний у місті. І що ледарка вона, і що вертихвістка.

Але я бачив учора, як він брови зсунув, коли синець розгледів. Думає, мабуть, я її прикладаю.

Сказати, що бісить — нічого не сказати. Стримуюся тільки тому що тут вона постраждала, а не я, і не хочу зверху їй переживань накидати.

Але цей вусатий проноза явно задумав і фею мою поексплуатувати. Жити з ним на одній ділянці! А я в готелі маю сидіти? Ні, так не піде!

Натискаю добряче на Алісу, що я готель оплачу. Узагалі все оплачу. Вона сміється, бестія! Каже, у неї самої грошей повно, тільки зараз в налі немає. Ага-ага.

Про шарпака і слухати не хоче, покрикує навіть на мене, щоб не ображав його. Паразит він і є паразит, і що раніше вона це зрозуміє, то краще.

Одним словом, перевожу її речі наступного дня до цих двох доходяг. Не буде ж вона одна усе тягти!

Прибудова зі скляною мансардою виявляється куди більш презентабельним і облаштованим місцем, ніж уявлялося. Навіть є повноцінна ванна.

— На мансарді можна лежати і на зірки дивитися, — зітхає вона.

Хм, а що на них дивитися-то?

У мене в Роллсі теж зоряне небо під дахом.

Ну, коли хоче, буде космос розглядати, а я — її. Бажано без одягу.

Нагороджую шарпака гнітючим поглядом. Не прогинається, хоч якийсь стрижень у наявності. На Алісу нишком дивиться захоплено й заворожено. Ага, знайшов собі добру фею, щоб із неї мотузки вити. Але це ми ще подивимося.

— Базіліо, я забороняю тобі навідуватися до вертихвістки після вечері, на ніч глядячи! Яка б вона не була, вона — пристойна дівчина, їй ще заміж виходити.

Скуйовджена Аліса поривається щось сказати, але я швидше:

— Та на здоров'я. Забороняй скільки хош, я-то тут до чого.

Старенький хмуриться з-під кущистих брів.

— Я ще не отримав компенсацію за зіпсоване майно! Вензель...

— Якщо будеш до Аліси чіплятися, то й готель твій куплю. Щоправда, не в тебе куплю, — і додаю в погляд темніших хмар.

— Васю! — обурюється вона. — Сергію Степановичу! Ми ж домовлялися. Ну що за чвари. Я йду по яблука!

— Буржуй! — кричить мені вслід вусатий. — Пройдисвіт! Я це місто з нуля будував. Ваню, негайно сюди мою палицю!

❤️❤️❤️

❤️❤️❤️

Дорогі читачі, це ще навіть не половина розповіді, тож не розслабляємося 😉