Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Розділ 28 КУЛАК

Надвечір йдемо покурити в дальній сад, але Аліса одразу мою підступність розкушує. Сарафан такий на ній ще, дуже легко задерти.

Спочатку на колодах влаштовуємося, і я навису її тримаю. Це прям добре. Добре, бо глибоко. І стогне вона безпорадно до дурі.

А потім мені природа в голову вдаряє, і тягну її прямо на траву.

Вона обурюється недовго, бо усі удари подібні до нападу комашок і повзучих тварюк я беру на свою спину, а Аліса зверху вмощується. Коли її стегна втомлюються, сам знизу засаджуюся. Моя швидкість зводить нас з розуму, і розбиваємося вщент.

Зводить з розуму, бо потім по траві катаємося, і я її зап'ястя в полон беру, а вона хихикає. Ай добре на свіжому повітрі, просто в гущі природи.

По всьому її тілу губами проходжуся, клеймо за клеймо жаром видаю. За бік прикушую, і за пухкеньке лоно теж. Потім кицьку дражню і зупинитися не можу, а Аліса там нагорі метушиться і безладно звивається. Посміхаюся прямо в складки, бо вона явно уявляє, мовляв, непомітно, як вона завжди старанно контролювати себе намагається.

Кровожерливо марю, як трохи розтягну її через півроку. Під себе, бо вона ще туга. Мрію разок висмалити її добряче, їй точно сподобається.

Плювати, як низько й підло, але хочу її на екстаз підсадити. Бо це те, що тут відбувається — ми щоразу в екстазі борсаємося. Але Аліса соромиться занадто, і довго терпіти я не маю наміру. Неможливо було й уявити, що... існує чуттєвість така, як у неї.

Вона створена... для любощів. Піднімаюся вище, до збуджених грудей — і ну ось, тільки-но впинаюся в них, а вона мені голову відштовхує. Мрію, як вона зможе кінчити тільки від моїх слин на сосках. Адже вона зможе.

Ні, на природі найкраще. Потім соплю їй у шию, як виливаюся всередину, а вона роздирає мені спину.

Коли бредемо назад, вона така втомлена, що підхоплюю її на руки, під колінами, а Аліса навіть не чинить опору, тільки голову мені на плече прилаштовує.

Її переїзд тепер не така вже й паршива ідея, якщо вона мене проганяти не буде. З вусатим і шарпаком я сам розберуся.

Незабаром попереджаю Марата, що потрібно на крайні заходи переходити. Я не дозволю розгулювати вільно мерзоті, що Алісу в колодязь штовхнула і мене підставила.

— Це не вимагачі, — хитає він головою. — Хто-небудь та чув би про таку роботу, а новак на тебе не попре. Це пахне особистим. І знаєш, це радше про неї, ніж про тебе. Тебе підставити хочуть, як стрілки перевести дешево й добре.

Мені почуте зовсім не подобається. Марат свою справу знає. Тоді про обстріл — це окремий епізод.

Обговорюємо варіанти. Змушений сказати йому про Загродського, але тільки в контексті останнього випадку. Відсікаємо цей варіант.

— Які в неї вороги бути можуть, її всі обожнюють. Вона взагалі не здатна викликати негативні почуття.

Марат прочищає горло голосно і якось дивно, але відповідає тільки за кілька хвилин.

— Є два варіанти. Можу промацати її минуле, щоб вона не знала. Можу промацати, щоб вона брала участь і пояснювала.

— Не шпортайся, — одразу ж відрізаю я, — в її справах. Це закрите питання.

— Тоді це вже не крайні заходи. Власне, більше нічого не залишається.

Ні, ніякого розкопування інфи про неї я нікому не дозволю. Мільйон ризиків для майбутнього. Річ зовсім не в тому, що вона образиться, а в тому, що я не дозволю координованого збору відомостей про Алісу. Щоб ніхто і ніколи не зміг використати.

— Постав стеження, Кулак. Нехай пасуть її. Будеш спати спокійно.

— Це неможливо. Ти ж знаєш, як я до цього ставлюся.

У мене охорони ніколи не водилося і на це я піду тільки у двох випадках. Поставити зараз над нею ковпак, це, значить, наше з нею життя опиниться під прицілом. Та я краще руку собі відгризу.

— Будь обережний, — зітхає безпечник. — Це ти сам кого завгодно прихлопнеш швидше, ніж трійня спеців. А це дівка, яку в колодязь штовхнули.

— Полегше, ти про мою жінку говориш, — бикую я, і це не формальність. Поїде на цвинтар, якщо видаватиме тут зневагу. Стане показовим прикладів усім іншим. Люблю таке. Можна креативність проявити, кісток у людини багато.

— Так прикрий тил дівчині своїй. Ймовірність є ймовірність.

— Я подумаю.

Не знаю, з якого боку до цієї думки підступитися. Але якщо є ризик, то упертися — смертельно. Сам їй це пояснював.

На нараді нарешті формуємо конкретний план дій. Аліса супроводжуватиме підготовку до архітектурного проєкту, а всі поправки й умови, що виникатимуть, вноситимуться до Статуту після спільного схвалення.

Вона дещо здивована свободою такого кроку. Реакція мені по мозку сірником чиркає. Я ж казав: шукатимемо компроміс.

Усі задоволені. Консультанти давно її сприймають майже як союзницю. Фея моя, вона — масового ураження зброя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно