Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
*Мія
З кожним новим сеансом Мейсона, я відчувала себе все краще й краще. Я усвідомила, що минуле має залишатись у минулому й те, що на ньому не потрібно зациклюватися. На жаль, я вже не зможу нічого змінити, тому мені потрібно навчитися рухатись далі. Поки в мене це доволі непогано виходить. Добре, що Алекс завжди поруч і я можу покластись на нього. Я дуже вдячна йому за те, що він запропонував мені ці сеанси, бо вони справді допомагали, а, можливо, це просто кохання зцілило мої рани…
Зараз мені хотілось показати Алексові всю свою любов і просто бути щасливою поруч з коханою людиною. Я знаю, що ця вечірка дуже важлива для нього та мами, тому я вирішила зробити йому невеличкий подарунок на пам’ять.
— Алексе, — крикнула я, щоб він почув зі своєї кімнати.
— Так, діамантику, — промовив він, перед тим як зайшов у мою кімнату. Алекс зачаровано дивився на мене, спершись на двері. — Ти виглядаєш просто чудово.
— Спасибі.
Я покружляла перед ним у своєму срібному комбінезоні з красивим вирізом на спині, який придбала його спеціально для цього вечора.
Алекс підійшов ближче й поцілував мене в маківку. Мої вуста розплились у солодкавій усмішці.
— У мене є для тебе сюрприз. — Я підійшла до полички з книгами й дістала невеличку чорну коробочку. Алекс з цікавістю спостерігав за кожним моїм рухом.
— І що це за сюрприз? — поцікавився мій хлопець.
— Зараз дізнаєшся. — Я відкрила коробочку й показала Алексові витончену брошку у формі боксерських рукавичок. Як тільки я помітила цю річ на вітрині, то одразу вирішила, що вона ідеально підійде моєму хлопцеві.
— Дякую. Вона дуже красива. — Я прикріпила брошку йому на костюм і поцілувала Алекса в щоку. Він обійняв мене за плечі. — Інколи я заздрю сам собі, що в мене така дівчина. — Я голосно розсміялася з його слів і ми попрямували далі.
В саді зібралось вже доволі багато людей. Було незвично бачити тут стільки народу. Біля столика з напоями я помітила маму, яка розмовляла з батьком Єви. На ній була красива червона сукня, яка їй дуже личила. Було помітно, що вона нервує, тому я прошепотіла їй: «У тебе все вийде». Вона підморгнула мені і я пішла далі.
Більшість людей повільно рухались в такт музиці, розмовляли один з одним або ласували чимось смачненьким біля кенді-бару. Я намагалась знайти Єву, бо вона написала мені декілька хвилин тому, що вже на місці. Я озирнулась навколо, але помітила лише Ітана. Він помахав мені рукою. Я показала йому жестом, що підійду пізніше й пішла в глиб саду, продовжуючи пошуки своєї подруги. Як виявилось, Єва сиділа на одній з лавочок у темній частині саду, де нікого не було. Я присіла біля неї й простягнула їй келих з шампанським. Вона понуро глянула на мене й спробувала усміхнутись. Було боляче бачити її в такому стані.
— Хей, ти чого тут одна сумуєш? — я обійняла її й накрила пледом, що лежав поруч, бо на вулиці було вже доволі прохолодно. — Виглядаєш просто неперевершено.
— Дякую.
Ця сукня винного кольору й справді дуже личила Єві.
— То в чому проблема? Яка причина твого поганого настрою?
— Джеремі ще досі немає. Сумніваюсь, що він взагалі прийде, бо він не фанат подібних зустрічей. Та й наш план якийсь… Думаю, що йому взагалі байдуже на мене й це не призведе до чогось хорошого.
Я знервовано закусила губу. Єва була у відчаї й мені було жаль її. Проте, я не збиралась так просто здаватись. Я подала Єві руку й допомогла їй підвестися.
— Ніколи не засмучуйся через людей, які не варті тебе. Так, ти закохана в Джеремі, але нам потрібно дізнатись що він відчуває до тебе. Думаю, він би не телефонував тобі так багато разів, якби ти була йому байдужою. Можливо, все не настільки очевидно? Давай все ж таки будемо дотримуватись нашого плану. А навіть якщо я помиляюсь, то не бери все настільки близько до серця. Жоден хлопець не вартий твоїх сліз. Покажи йому, що його вчинки ніяк тебе не зачепили.
— Гаразд.
Я взяла Єву під руку й попрямувала до всіх. Ітан стояв поруч і пив свій коктейль. Я обійняла його й відсторонилася.
— Ну що, любі друзі, готові до шоу? — запитала я, плеснувши в долоні.
— Ітане, ти впевнений, що готовий мені допомогти? Якщо не хочеш, то можеш відмовитись в будь-який момент. Ми знаємо, що ти закоханий у Сабріну й не хочемо створювати ще й тобі проблем, — звернулась Єва до нашого друга.
— Знаю, але я справді хочу тобі допомогти. Думаю, що план спрацює й Джей усвідомить, що втратить тебе назавжди. А щодо мене та Сабріни, то можеш не хвилюватись. Між нами все скінчено. Ми різні й ніколи не будемо разом. Так, я люблю її, але це не взаємно. Тим паче, що я не можу бути з людиною, яка ненавидить всіх навколо й робить стільки зла. — Ітан мав рацію, проте, чи довго він зможе протистояти власним почуттям?
— Гаразд. Дякую тобі за те, що погодився на цю авантюру, — відповіла Єва. Ітан легко посміхнувся, а я підійшла до нього ближче й поправила краватку сріблястого кольору.
— Виглядаєте просто чарівно разом. Ніхто навіть не запідозрить, що все це лише гра, — зауважила я.
Друзі схвально кивнули на мої слова й Ітан взяв Єву за руку. Ми обернулись в бік червоної доріжки й помітили сім’ю Лоренів. Джеремі йшов першим і я помітила, що він одразу напружився, коли помітив Ітана та Єву разом. Моє серце підказує, що він любить її.
Батьки Джея та Елі підійшли до своїх знайомих, а Евеліна попрямувала кудись з Річардом. Джеремі виглядав трохи розгубленим. Спочатку він декілька секунд пристально дивився та переплетені між собою руки Ітана та Єви, а потім попрямував до свого друга. Час від часу я бачила, як він поглядає на мою подругу. Впевнена, що він вже встиг пошкодувати про той поцілунок з іншою дівчиною.
— І що ви вже задумали? — Алекс непомітно підкрався й обійняв мене за талію. У мене ледь серце не зупинилося. Я здругнулася в його обіймах і знервовано похитала головою.
— Нічого, — відповіла я.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.