Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Наступного ранку Ліна прокинулася і помітила, що Вадима нема поряд і як вона не намагалася подавити в собі це відчуття, але реальність була занадто грубою в своїй очевидності – відчуття розчарування, самотності, пустоти. Вона не поспішала вставати з ліжка та спогади про минулу ніч і її порочну поведінку кидали тіло в жар, заставляючи підніматись і піти в прохолодний душ.

 Ліна почула як відчинилися двері і зайшов Вадим. Вона, на противагу своїм внутрішнім переживанням, демонстративно його ігнорувала і старалася переконати себе, що їй байдуже до його появи, але пришвидшене серцебиття ще не навчилася брати під контроль.

-          Як спалося? – м’яко спитав він і сів на край ліжка поряд неї і подивився на її відвернуте від нього обличчя.

-          Добре, - коротко відповіла вона.

-          Ти сьогодні весь день будеш дутися?

-          Завтра теж, - кинула на нього гострий погляд, - і потім продовжу.

-          То ти злишся на себе, а винен я? – поблажливо-лагідно спитав.

 Ліна перевела на нього спантеличено-похмурий погляд:

-          Чого це мені злитись на себе? Це ж ти поводився зі мною як з рабинею.

-          Ну от і ти злишся, що це тобі сподобалось.

 Якби можна було, то Ліна вже б спопелила його поглядом. Вона палаючи від обурення сіла на ліжку і збиралася наговорити йому, якої вона про це все думки, але не змогла. Вадим схопив її за руку і притягнув в свої обійми. Він поцілував її в волосся і тихо проговорив:

-          Якби тобі не подобалось – я б зупинився і реакція твоя абсолютно нормальна.

 Ліна притихла в його міцних обіймах та відчуваючи таке заспокійливе тепло його тіла. Вона ховала присоромлений вираз свого обличчя у футболці на його грудях. Під рукою відчувалися розмірені удари його серця. Вона невпевнено, тихо заговорила:

-          Просто я така порочна... Наш перший раз... Просто на твоєму столі... Я тоді переконала себе, що це все недосвідченість. Тепер знову. В мене таке враження, що з тобою я здатна на все. Тобто ти можеш добитися від мене чого завгодно.

 Він беззвучно засміявся і міцніше пригорнув її до себе:

-          Ти чудова. Ти фантастично-прекрасна. Твоя чуттєвість і те, як ти реагуєш на мене, зводить з розуму. Запам’ятай, нормальним є все, що подобається нам обом.

 Ліна слабо кивнула в його обіймах і м’яко відсторонилась:

-          Можливо... – вона зніяковіло посміхнулась. - Мені треба до ванної.

 Дівчина підвелася з ліжка, але Вадим схопив її за руку, притягнув до себе та торкнувся губами її губ, після чого відпустив. Не встигла Ліна зайти за кут ліжка, як він теж підвівся з ліжка і несподівано заявив:

-          Ти знаєш, в мене різко виникла необхідність піти в душ. Потреш мені спинку?

 Ліна подивилася в його іскристий, смішливий погляд і собі заразилась позитивом:

-          Ти дограєшся! – засміялась вона.

-          Або ти, - він рушив до неї.

 Дівчина не гаючи часу сміючись швидко забігла до ванної і закрила двері на ключ тремтячою рукою.

-          Ти думаєш, що якісь двері можуть тебе врятувати? – почула його скептичний смішок, але за хвилину він додав. – Можеш видихнути, ти «врятована». Мені хтось телефонує.

 Сьогодні мандрівка привела їх на острів Міконос. Вони вже в звичній своїй манері прогулювались роздивляючись красоти. Ліна насолоджувалась мальовничим, залитим сонцем білосніжним містом і різнокольоровими вікнами на будинках.

-          От же ж я дурочка. Не взяла купальника. Тут таке море манливе, - бідкалася Ліна, коли вони гуляли набережною і кивнула в сторону. – Ходімо на он той пірс.

 Вадим погодився, що вода дійсно чудова і він теж не проти б скупатися. Коли вони дійшли до краю пірсу, Ліна несподівано підстрибнула і вигукнула:

-          Я дещо згадала!

 Не встиг Вадим оглянутися на неї, як вона з усієї сили штовхнула його і він, не втримавши рівноваги, впав у воду.

 Коли Вадим виплив і, витираючи обличчя від соленої води, ошелешено подивився на неї, то побачив її задоволений, зверхній погляд:

-          Я оце щось не зовсім зрозумів. Ти що собі дозволяєш?

-          Та так, спонтанно згадала вчорашню обіцянку дану тобі. Я обіцяла помститися – я помстилася, - склала на грудях руки, неймовірно пишаючись собою та єхидно-переможно посміхаючись.

-          Ах ти ж погане дівчисько! – Вадим підплив до краю пірса і одним рухом вибрався на нього. – Начувайся!

 Ліна стрепенулась і заливаючись сміхом, чимдуж побігла до берега. Вадим спіймав її вже там і взявся тулити її вертляве тіло до свого з усіх боків. Вона пробувала вириватись, але заливистий сміх забирав сили.

-          Так тобі, - сміявся він, - теж будеш мокрою. Наступного разу будеш знати, що зі мною жартувати не варто.

 Трохи заспокоївшись, вони втомлено полягали на пісок.

-          Тепер буду ходити поряд з тобою мокрий і пом’ятий, наче бомж, ще й задниця вся в піску, - дразнив її смішливим поглядом.

-          Завдяки тобі я така сама, - дорікнула йому дівчина.

-          І хто в цьому винен?

 Та він знущається!

 Ліна підхопилася і закинувши через нього ногу, зручно вмостилася на його бедрах.

-          Ти просто нестерпний, самовпевнений, впертий тип, - сиділа на ньому і дивилася в його безтурботні, усміхнені очі.

-          Знаю як це тобі подобається, - закивав бровами і не встигла Ліна дати хід праведному обуренню, як він схопив її за шию, притягнув до себе і поцілував.

 Що вона хотіла йому сказати? Це залишиться таємницею навіть для неї, бо думки після дотику його губ просто випарувалися.

 Наступного дня прогулюючись по фантастично-красивому, мальовничому грецькому острову Санторіні Ліна, проходячи повз одну із сувенірних крамниць, побачила цікаву річ. Пройшовши на кілька метрів далі, вона раптом заявила:

-          Давай по коктейлю вип’ємо. Жарко, спрага мучить, - вона показала в напрямку кафе поряд.