Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Нас тут скоро задавлять, — говорила дівчина, коли на зупинці зайшло ще кілька людей, але на жаль ніхто не вийшов. 

— Не задавлять, а притиснуть один до одного, але ти наче й не проти, враховуючи те, що ти недавно мені говорила, — реготав Тімоха, а Дарина ніяковіючи ховала очі. 

    Вони дійсно були неприпустимо близько один до одного. Тімосі навіть на мить здалося, що вона хотіла його поцілувати, але як би він діяв в такій ситуації? Найменше хотів зробити боляче саме їй. Бо насправді він почав здогадуватися, що Нектаринка ставиться до нього по особливому не тільки через міцну дружбу, але й можливо через інші, значно сильніші почуття. Не раз ніби жартуючи запитував її про це, але дівчина кожен разу це заперечувала. Тож він вирішив не підіймати більше цю тему. Втрачати дружній зв'язок з цією дівчиною йому аж ніяк не хотілося, тому й розумів що варто утриматися від жартів на кшталт їхнього спільного майбутнього. Тімоха чекав лиш зізнання Каріни. Нічого в світі так не чекав як цього. Як тільки дівчина скаже, що любить, він одразу розкаже своїм рідним про неї. Або взагалі заміж покличе. Ну бо чого тягнути? 

— Треба якось прориватися до виходу, бо скоро виходимо, — сказала Дарина.

— Ага, давай, в тебе є чим пропихати, — реготнув він. 

    Дарина відчайдушно протискалася крізь натовп, за нею з сумками йшов Тімоха. Люди невдоволено бурмотіли, а найбільше всіх засмутилася старша тітка, що втратила сусідство з молодим хлопчиною. Бо тепер Тімохине місце зайняв мужлан з неакутнми вусами і пивним животом, який дружньо моргнув жінці, але та невдоволено розвернулася до вікна.

Коли молодь вийшла з маршрутки Тімоха полегшено здихнув.

— Ой, Даринко, що ж ти там постійно стільки накладаєш? — говорив несучи в руках її сумки. Хоч вони і мали колесики, але зато в селі дороги не було. Тут себе було важко нести серед того болота, а сумки так тим паче. 

— Не ний, Тім, я теж два тягарі несу і при чому постійно, — вирішила пожартувати Тімохиним жартом дівчина. 

— Яких то ще два…— почав запитувати той, але зупинився на пів слова зрозумівши, що Даринка натякає на свої великі груди.

— А можна якось помінятися тягарями? 

— Нащо? Це тільки цицькатих дівчат люблять, а хлопців ні, — розсміялася дівчина. 

     Тімоха теж розсміявся відчувши дотик її руки до своєї. Вона вирішила йому допомогти і взялася за сумку. 

— Дарин, та я понесу.

— Я допоможу, — впевнено сказала дівчина, ясно даючи зрозуміти, що заперечення не приймаються. 

    Дарина використовувала всі можливі методи торкнутися до нього, бо не знала як довго триватиме це задоволення, враховуючи той факт, що в Тімохи з'явилася дівчина, і нею є не вона. 

— О, з'явилися молодята, — плеснула в долоні Тімохина бабуся. 

— Бабуню, а ви що нам вже весільний шалаш підготували? — розсміявся Тимофій нарешті ставлячи сумки. 

— Як треба буде  підготую.

— Не треба, — різко сказав той, — поки що, — додав трохи легше з усмішкою. 

— Дариночко, як доїхала дитинко? 

— Все добре, як тітка Орися? 

— Порається в хаті, зайдеш дорогенька?

— Ні, можливо завтра. Чого ж буду заходити якщо шалаша немає? — сміялася дівчина.

— Головне, щоб любов була, а то все таке додасться з часом.

— Ну все, бабуню, — намагався спровадити її Тімоха. Йому було ніяково з того всього, розумів, що це все несерйозно, але відчував провину перед своєю ромашкою. Але й Даринку образити не міг. — Більше говоритимете коли те весілля буде, я вас сам на середину шалаша виведу, ще й мікрофона дам. 

   Дарина знову подала йому сумки і вони пішли до неї. Колись Тімоху завжди засмучувало, те що Даринка живе лиш через п'ять хат, але сьогодні, враховуючи всю цю ситуацію, він цьому був радий. 

###