Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона притисла обидві долоні до губ і глянула на нього.
— Це той жах, якому не зміг протистояти мій батько і який він намагався відвернути: нескінченний поділ сліпої ідентичності.
Вона опустила руки та прошепотіла:
— Ви збережете свідомість?
— У певному сенсі… проте німу. Перлинка моєї свідомості супроводжуватиме кожного піщаного черва й кожну піщану форель, але знатиме, що неспроможна зрушити просту клітину, свідому в нескінченному сні.
Вона здригнулася.
Лето стежив за тим, як Хві намагається збагнути таке існування. Чи може уявити остаточний гамір, коли розділені часточки його свідомості змагатимуться за дедалі слабкіший контроль над іксіанською машиною, що записує його журнали? Чи відчула катастрофічну тишу, яка настане після цього жахливого роздроблення?
— Владико, вони використали б це знання проти вас, якби я їм розкрила.
— Розкажеш?
— Звісно ні! — Вона повільно похитала головою. Чому він прийняв цю жахливу трансформацію? Невже не було жодного порятунку?
Сказала:
— Ця машина, що записує ваші думки, чи не можна налаштувати її…
— На мільйони мене? На мільярди? Ще більше? Дорога Хві, жодна з цих мислячих перлинок не буде справжнім мною.
Її очі зайшли сльозами. Вона кліпнула й глибоко вдихнула. У тому, як вона впустила заспокійливий потік, Лето розпізнав тренування Бене Ґессерит.
— Владико, ви мене дуже перелякали.
— І ти не розумієш, навіщо я це зробив?
— А я можу це зрозуміти?
— О так. Багато хто може це зрозуміти. Інша річ, що люди робитимуть із цим розумінням.
— Ви навчите мене, що я маю робити?
— Ти вже знаєш.
Вона сприйняла це мовчки, тоді сказала:
— Це має щось спільне з вашою релігією. Я відчуваю.
Лето всміхнувся.
— Я можу пробачити твоїм іксіанським господарям майже все за їхній дорогоцінний дарунок — тебе. Проси і дасться тобі.
Вона схилилася до нього, гойднувшись уперед на подушці.
— Розкажіть про внутрішнє функціонування вашої релігії.
— Невдовзі ти знатимеш про мене все необхідне, Хві. Обіцяю. Просто пам’ятай, що поклоніння сонцю в наших примітивних предків не надто збочувало зі шляху.
— Поклоніння… сонцю? — Вона відхилилася назад.
— Сонце, що править усіма рухами, але якого не можна торкнутися, — це сонце є смертю.
— Вашою… смертю?
— Будь-яка релігія обертається, наче планета довкола Сонця, енергію якого вона мусить використовувати, бо від цього залежить її існування.
Її голос був ледь гучнішим за шепіт.
— Що ви бачите у своєму сонці, Владико?
— Всесвіт з багатьма вікнами, у які я можу зазирнути. Що поміститься у віконній шибці, те я й можу побачити.
— Майбутнє?
— Всесвіт понадчасовий у своїй основі, тому містить усі часи й усі майбуття.
— То це правда, — сказала вона. — Ви побачили річ, яку це, — вона жестом вказала на довге ребристе тіло, — відвернуло.
— Чи зможеш повірити, що це може бути, на свій вбогий лад, святим? — спитав він.
Вона лише кивнула головою.
— Якщо ти розділиш зі мною це все, — промовив він, — то попереджаю: це буде жахливий тягар.
— Чи зробить це вашу ношу легшою, Владико?
— Не легшою, але мені буде легше її прийняти.
— Тоді я розділю тягар. Кажіть, Владико.
— Ще ні, Хві. Мусиш іще потерпіти.
Вона проковтнула своє розчарування і зітхнула.
— От тільки мій Дункан Айдаго стає дедалі нетерплячішим, — сказав Лето. — Я мушу щось із ним зробити.
Вона озирнулася, але мала кімната зоставалася порожньою.
— Ви хочете, щоб я вас залишила?
— Я хочу, щоб ти ніколи мене не залишала.
Вона дивилася на нього, помічаючи зосереджену увагу, голодну порожнечу в його виразі, яка наповнила її сумом.
— Владико, чому ви розповідаєте мені свої таємниці?
— Щоб не просити тебе стати нареченою бога.
Її очі вражено розширилися.
— Не відповідай, — сказав він.
Насилу рухаючи головою, вона пробігла поглядом уздовж тінистої довжини його тіла.
— Не шукай тих моїх частин, яких більше не існує, — промовив він. — Деякі форми фізичної інтимності мені вже недоступні.
Вона знову перевела увагу на його закаптуроване обличчя, відмітивши рожеву шкіру щік, сильне відчуття людяності цих рис, обрамлених чужим тілом.
— Якщо тобі потрібні діти, — сказав він, — прошу тільки одного: дозволь мені вибрати їм батька. Але я ще нічого в тебе не просив.
Її голос був тихим.
— Владико, я не знаю, що…
— Невдовзі я повернуся до Цитаделі, — сказав він. — Ти приїдеш до мене туди, і ми поговоримо. Я розкажу тобі про те, що намагаюся відвернути.
— Я налякана, Владико, більше налякана, ніж могла б уявити.
— Не бійся мене. Я завжди буду ніжним з моєю ніжною Хві. А стосовно інших небезпек — мої Рибомовки захистять тебе власними тілами. Вони нікому не дозволять тебе скривдити!
Хві звелася на ноги й стояла, тремтячи.
Лето побачив, як глибоко вразили її слова, і це завдало йому болю. Очі Хві блищали від сліз. Вона міцно стиснула долоні, намагаючись стримати дрижання. Він знав, що вона з доброї волі прийде до нього в Цитадель. Хай чого б він у неї попрохав, вона відповість словами його Рибомовок:
— Так, Владико.
І тут Лето зрозумів: якби вона могла помінятися з ним місцями, узяти на себе його тягар, то принесла б себе в жертву. Те, що вона не могла цього зробити, посилювало її біль. Вона була розумом, що спирався на глибоку чутливість, без жодної гедоністичної слабості Малкі. Лякала своєю досконалістю. Усе в ній підтверджувало його усвідомлення, що вона була саме такою жінкою, яку б він, якби доріс до нормальної мужності, хотів би (Ні! Потребував!) собі за дружину.
А іксіани це знали.
— Зараз залиш мене, — прошепотів він.
* * *
Я водночас і батько, і мати своєму народові. Я пізнав екстаз народження й екстаз смерті, я знаю всі схеми, які ви мусите скласти. Хіба ж не мандрував я, одурманений, у світі форм? Так! Я бачив вас, обрисованих світлом. Цей світ, про який ви кажете, що бачите й чуєте його, цей світ є моїм сном. Мої енергії концентруються на ньому, і я є в кожному царстві та кожним царством. Отак ви народжуєтесь.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог-Імператор Дюни», після закриття браузера.