Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Щоб уникнути інших тем. Знаєш, що я написав книги Ноя Ковчегописця?

Вона не змогла стримати легенького сміху.

— Як це кумедно, Владико. Мені було наказано прочитати книгу про його життя.

— Її теж написав я. Які таємниці наказано тобі видобути з мене?

Вона й не кліпнула при цій стратегічній зміні теми.

— Їх цікавить внутрішнє функціонування релігії Владики Лето.

— Досі?

— Вони хотіли б знати, як ви відібрали релігійний контроль у Бене Ґессерит.

— Без сумніву, вони теж хотіли б повторити мій спектакль?

— Я впевнена, що в них є такі думки, Владико.

— Хві, з тебе жахливий представник іксіан.

— Я ваша служниця, Владико.

— А тебе саму ніщо не цікавить?

— Боюся, що моя цікавість може вам завадити, — сказала вона.

Він якусь мить дивився на неї, а тоді промовив:

— Я розумію. Так, ти маєш рацію. Ми повинні поки що уникати інтимних розмов. Ти хотіла б поговорити зі мною про Сестринство?

— Авжеж, це було б добре. Ви знаєте, що сьогодні я зустрілася з однією з делегації Бене Ґессерит?

— Це, мабуть, Антеак.

— Вона здалася мені грізною, — сказала Хві.

— Тобі нічого лякатися Антеак. Вона пішла до вашого Посольства з мого наказу. Ти усвідомлювала, що була атакована лицеплясами?

Хві задихнулася, а тоді застигла від холоду, що наповнив їй груди.

— Отві Йак? — спитала вона.

— Ти здогадувалася?

— Він просто мені не сподобався, і казали… — Знизала плечима, і цієї миті її затопило розуміння. — Що з ним сталося?

— Зі справжнім? Він мертвий. Це звичайна практика лицеплясів за таких обставин. Мої Рибомовки мають недвозначний наказ не залишити живим жодного лицепляса у вашому Посольстві.

Хві мовчала, але по її щоках текли сльози. «Це пояснює порожні вулиці, загадкове “Так” Антеак. Це багато чого пояснює».

— Я забезпечу тебе Рибомовками, доки ти не призначиш інших, — сказав Лето. — Мої Рибомовки добре тебе стерегтимуть.

Хві змахнула сльози з обличчя. Інквізитори Ікса люто відреагують на такі дії тлейлаксу. Чи повірять на Іксі її звіту? Усіх у її Посольстві замінено лицеплясами! Цьому тяжко повірити.

— Усіх? — спитала вона.

— Лицепляси не мали причини зоставити живими когось із ваших людей. Ти була б наступною.

Вона здригнулася.

— Запізнилися, — продовжив він, — бо знали, що мусять скопіювати тебе напрочуд точно, аби обманути мої чуття. Не знали моїх здібностей.

— То Антеак…

— Ми — Сестринство і я — спроможні виявити лицеплясів. Антеак… що ж, вона дуже добре робить свою справу.

— Ніхто не вірить тлейлаксу, — сказала вона. — Чому їх уже давно не прибрали?

— Спеціалісти мають як своє використання, так і обмеження. Ти мене дивуєш, Хві! Я й не здогадувався, що ти маєш такі кровожерні нахили.

— Тлейлаксу… надто жорстокі, щоб бути людьми. Вони не люди!

— Запевняю тебе, що люди можуть бути так само жорстокими. Я й сам при нагоді буваю жорстоким.

— Я знаю, Владико.

— Коли мене провокують, — промовив він. — Але єдиними людьми, ліквідацію яких я обдумував, є Бене Ґессерит.

Вона була надто вражена, щоб спромогтися щось сказати.

— Сестринство настільки близьке до того, чим повинне бути, а водночас настільки далеке.

Вона змогла заговорити.

— Але Усна історія розповідає…

— Релігія Превелебних Матерів, так. Якось вони спроєктували конкретну релігію для визначених суспільств. Назвали це інженерією. Як воно тобі?

— Бездушно.

— Справді. І результати такі ж помилкові. Навіть після всіх грандіозних спроб запровадження екуменізму в усій Імперії зоставалися незліченні боги, дрібніші божества й потенційні пророки.

— Ви змінили це, Владико.

— Певним чином. Але боги тяжко помирають, Хві. Мій монотеїзм домінує, та первісний пантеон залишається. Він у різних маскуваннях перейшов у тінь.

— Владико, я відчуваю у ваших словах…

— Такий самий холодний розрахунок, як у Сестринства?

Вона кивнула.

— Це фримени обожествили мого батька, великого Муад’Діба. Хоча він геть не прагнув, щоб його називали великим.

— Але чи фримени…

— Мали рацію? Моя найдорожча Хві, вони були дуже чутливими до використання влади й дуже хотіли зберегти свою позицію.

— Мені здається це… тривожним, Владико.

— Я бачу. Тобі не подобається думка, наче бути богом так просто, що на це спроможний будь-хто.

— Це звучить надто несерйозно, Владико. — Її голос був віддаленим, вона немов хотіла щось перевірити.

— Запевняю тебе: будь-хто не може зробити цього.

— Але ви хочете сказати, що успадкували свою божественність від…

— Ніколи не натякай на це Рибомовкам, — застеріг він. — На єресь вони реагують насиллям.

У неї пересохло в горлі.

— Я кажу це лише для того, щоб тебе захистити, — промовив він.

Її голос був тихим:

— Дякую вам, Владико.

— Моя божественність почалася, коли я сказав фрименам, що більше не віддаватиму племенам воду мертвих. Ти знаєш про воду мертвих?

— За часів Дюни воду добували з тіл мертвих, — відповіла вона.

— Ах, ти читала Ноя Ковчегописця.

Вона спромоглася на слабку усмішку.

— Я сказав фрименам, що воду буде віддано Найвищому Божеству, яке зостається безіменним. Завдяки моїй великодушності фрименам було дозволено далі розпоряджатися цією водою.

— За тих часів вода мусила бути дуже цінною.

— Ще б пак! А я, як представник цього безіменного божества, майже триста років контролював дорогоцінну воду.

Вона прикусила нижню губу.

— Це все ще звучить як розрахунок?

Вона кивнула.

— Так і було. Коли настав час освятити воду моєї сестри, я показав чудо. З урни Гані заговорили голоси всіх Атрідів. Так фримени виявили, що я — їхнє Найвище Божество.

Хві заговорила з острахом, це одкровення наповнило її голос здивуванням і непевністю.

— Владико, ви кажете мені, що насправді не є богом?

— Я кажу тобі, що не граюся в піжмурки зі смертю.

Вона кілька хвилин дивилася на нього й лише тоді відповіла. Відповідь переконала Лето, що Хві зрозуміла глибше значення його слів. Ця реакція тільки посилила її прихильність до нього.

— Ваша смерть буде не схожою на інші, — промовила вона.

— Дорогоцінна Хві, — пробурмотів він.

— Я питаю себе, чи не боїтеся ви присуду справжнього Найвищого Божества, — сказала вона.

— Ти мене засуджуєш, Хві?

— Ні, однак я боюся за вас.

— Подумай про ціну,