Читати книгу - "Ripple System, Kyle Kirrin"

Це коротко, сказав Френк.

; 50% .

Симфоністка засміялася, ухиляючись від однієї з атак короля, і його клинок розрізав надгробок навпіл. Але, незважаючи на всю її похмурість, вона не приховувала того факту, що програла в цій боротьбі; Її здоров'я впало нижче 50%, а планка короля залишилася недоторканою.

? ?

Але який тут фінал? Я сказав. Вона явно хоче втягнути Прекрасний народ в чергову війну, але для чого?

.

Гордість, сказав Френк. Я відчула, як він знизав плечима. Не буду брехати, я розумію.

.

Звичайно, що так.

, ; .

Музика Ларса наростала, і мені доводилося боротися з бажанням заткнути вуха; Я не хотіла пропустити те, що говорив Френк.

.

А якщо серйозно, то Френк сказав, що мали перевагу протягом десятиліть, а в цілому йдуть на спад. Я не звинувачую їх у тому, що вони намагаються щось змінити.

Тож, можливо, їм варто перестати бути купкою членів, які крадуть те, що їм потрібно, і просто обмінятися на це. Особливо, коли інша сторона більш ніж готова.

, : .

Звичайно, але знову ж таки: гордість, сказав Френк. І історія. Пам'ятаєте запис про кодекс Вудбоун? Це гордий, мстивий народ. Вони, як правило, не пускають справу на самоплив, незважаючи на наслідки.

.

Що робить їх дурними, сказав я. Немає сенсу відрізати ніс на зло.

.

Можливо, не для тебе, сказав Френк, але я краще помру, ніж попрошу допомоги у ворога.

.

Так, але ви тут не зовсім неупереджений спостерігач, сказав я. Ви весь час говорите про смерть у вогні слави. Це як твоя штука.

?

І ти краще будеш говорити, ніж битися, сказав Френк. А я упереджений? Каструля, зустрічайте чайник.

, .

Справедливе зауваження, сказав я, хоч і трохи перебільшене. Я радий битися, якщо це найкращий варіант.

,

Симфоніст направив ще одну ударну хвилю на короля, який відмахнувся від атаки, як і раніше, але закляття виграло у неї трохи часу. Вона стрибнула до мене, стрибаючи від одного надгробка до іншого, поки не опинилася на відстані десяти футів.

Король промчав по кладовищу, рухаючись так швидко, що його мечі залишали срібні смуги, що висіли в повітрі.

Потім музика Ларса вдарилася об якийсь поріг, і бруд і кам'яні уламки винеслися з нього, як порив вітру.

Король похитнувся, потім спіткнувся і врешті-решт опустився на одне коліно. Він підняв руку, ніби хотів захистити себе від звукового нападу, але його очі заблищали, втративши розумний блиск.

7%

Потужний інструмент, чи не так? — сказала симфоністка, відштовхуючись від свого сідала і примарившись поруч із королем. Вона прийняла на себе побої. Глибокі колії позначили її дерев'яну руку, а одяг просочився кров'ю, а шкала здоров'я блимала червоним на 7%. Шкода, що потрібно так багато часу, щоб його навички досягли своєї вершини. Але з часом він навчиться.

,

Король моргнув раз, два, потім обидва його мечі вислизнули з його рук і впали на траву. Він похитнувся на колінах, намагаючись перевести подих.

,

Звідусіль з кладовища кинулися Вартові Справедливого Народу, які, здавалося, вперше відчули, що їхній король у небезпеці. Але симфоніст зіграв ще одну швидку ноту, і здійнявся вихор, який оточив нас чотирьох і відбив убік кожного, хто наважився наблизитися.

.

Розум — річ м'яка, сказала вона, підходячи до короля. Потужний, так. Але так легко розлучається з тілом, головне, щоб можна було підібрати потрібну мелодію. Вона подивилася на Ларса. Або правильний інструмент. Я знаю, що ти там, Прекрасний Король. І я досить скоро відпущу твій розум назавжди.

Вона поклала палець під підборіддя короля і підняла його обличчя до Світового Дерева. Але я хочу, щоб ви побачили це в першу чергу. Я хочу, щоб ви спостерігали, як Світове Дерево з'їдається живцем. Я хочу, щоб ви побачили момент, коли ваш народ зрозуміє, що він не непереможний.

Земля стогнала і здригалася, а я відчував запах диму в повітрі.

! , ! !

Дерева! хтось сказав, мабуть, хтось із вартових. Боже, це правда! Він дійсно рухається цим шляхом!

.

Я стежив за звуком голосу і був вражений побаченим. Хвиля блакитного вогню з гуркотом покотилася до Світового Дерева, прорізаючи зелені сосни Феландії, з яких я прийшов, наче вони лише розпалювалися.

Полум'я було щільним і цілеспрямованим — може, ярдів п'ятдесят у поперечнику, — і полум'я горіло так гаряче, що ледве встигало поширитися, тож куди б не йшов Оцелум, він залишав за собою тліючу річку мертвої води, а обабіч нього вистилали зелені сосни.

Я похитав головою. З тією швидкістю, з якою наближалося полум'я, у нас було, мабуть, тридцять секунд, перш ніж Оцелум досяг дерева. Мені це не подобається, Френк. Мені взагалі не подобається Вудбоун.

, .

Я це розумію, – сказав Френк. Але, як я вже говорив раніше, це всього лише квест.

. … .

Я не знаю, чи не так? Я сказав. Я маю на увазі, що я розумію, що це квест, але весь сенс приходу в полягав у тому, щоб жити таким життям, яким я міг би пишатися. Будувати що-небудь. І я, можливо, не впевнений, як це виглядатиме в майбутньому – це може бути імперія чи спадщина, що завгодно – але це... Це повна протилежність будівництву чогось.

Вудбоуни просто зносять лайно, тому що вони розчаровані, злі та дріб'язкові. Я маю на увазі, що вони ставляться до людей, які охоче торгуються з ними, як до худоби. Я плюнув на землю. І ця війна навіть не залишить їх у кращому становищі. Це та частина, яка дійсно застрягла в горлі.

? .

Це знову про твого тупого тата? – сказав Френк.

. 10%.

Ні, сказав я. Це недалеко від того, що він зробив би, якби це означало завдати шкоди конкуренту, але ні. Він був занадто стратегічним, щоб виконати такий трюк. Я підняв руку на симфоністку, яка посміхалася Світовому Дереву, стоячи обличчям від мене, а перед нею стояв на колінах король. Вона трохи відновила здоров'я, але вона все ще була низькою - 10%.

Це про мене, сказав я. Йдеться про те, щоб почати все спочатку з самого початку. Мені набридло завжди йти легким шляхом, щоб потім пошкодувати про свій вибір. Не шкодую, Френк. Не цього разу. Потім