Читати книгу - "Гра почалась, Євгеній Шульженко"

План був таким: не йдуть зразу у парк Совки, а обходять гіпермаркет зліва, прокладаючи шлях через приватний сектор. Це теж не дуже безпечно, але якщо поряд великий табір, то всі діти, що могли оселитись в приватних будинках, більш за все мали приєднатись до групи, що зайняла парку Совки. З цією теорією погодились всі. Отже, дорога була визначена, тепер треба дійти магазину та пройти не поміченими.

Діти пробрались до гіпермаркету, з куту паркану, біля якого вони ховались, влаштували засідку. Біля магазину рухів не було. Звідти ж було видно частину залізного паркану паку. Патрулів не було. Та Аніта запевняла, що патрулі будуть. Хлопці та дівчата ходили не часто, та по двоє. Щоб загін не застали посередині дороги, вирішили дочекатись патрульних. Десь через півгодини на горизонті біля паркану побачили двох хлопців з залізними прутами. Ті йшли поволі та про щось говорили. Чути розмови зі сторони засідки не можна було.

Як тільки патрульні пішли в інший бік, дівчата та хлопець з племені Вітрів, побігли через дорогу. Аліша замикала та перескакнула дорогу великими довгими стрибками. Заховавшись за приватним будинком, діти перевели подих по троху рушили далі. Йшли не довго, але попереду побачили глухий кут. Це не був паркан чи рів, чи якийсь будинок, через який можна було перелізти. Перед ними стояла висока промислова будівля. Вона була неймовірно довгою. Зліва їй не було ні кінця, ні краю. Справа за метрів двісті починався паркан парку Совки. Але закінчувалась будівля десь далеко на території парку.

Перелізти через вікна було не можливо, оскільки перше вікно було на рівні третього поверху. То ж, цей шлях закритий. Треба обходити повністю парк Совки, та шукати шлях з іншої сторони. Йшли мовчки, дуже обережно. Повернувшись до гіпермаркету, обійшли його та перебігли дорогу. За будинками, у дворах, обходили парк. Витратили не менше години, та з іншого боку побачили все те ж саме. Мілана чортихнулась та гупнула ногою по землі. Ілля та Ксенія сіли на землю та познімали рюкзаки. Аліша теж була втомлена

Ну що, - мовила командирка, - нам треба до Дослідного Центру. Як все це обійти не маю уявлення. То ж у нас лише один вихід – йти через сам парк Совки Але як ми пройдемо? Там хтось живе, - засмутився хлопець, - ми постукаємо такі та попросимось пройти через чужий табір? Зверніть увагу, патрульні не виглядають войовничо, - почала Ксенія, - але у них у всіх металеві прути. Навіть не палиці. Налаштовані вони впевнено. А може ми дійсно спробуємо попросити дати нам прохід через їхню територію? – спитала Мілана.

В цю мить Аліша підскочила та зашипіла. Ні, вона проти, це погана ідея. Дівчина, як і всі хлопці та дівчата племені Вітрів, вважали кішку одною з них. Та якщо Аліша була проти – значить не можна. Що ж тоді робити?

А щодо каналізації? - всміхнулась Ксенія, показуючи на люки, які були на території парку Совки. Тобі мало було сьогодні поплавати в підземному переході? – запитав Ілля сиплим голосом. Я не зрозуміла, чи мені сподобалось, - продовжила сміятись дівчина, - але Давид казав, що ми зможемо знайти карти каналізації в ЖЕКу. То що скажете? Так і зробимо, - погодилась Мілана, - якщо нам не можна проситись до парку Совки, то ми його маємо пройти не поміченими. То ж вирішено.

 

Діти відпочили в тіні дерева та почали шукати ЖЕК. Шукали не довго, оскільки розуміли, що навколо промисловий сектор. Адміністративна будівля має бути десь тут. І точно її не могли знайти біля приватного сектора. Допомогла Аліша, вона впевнено направила загін дорогою, де за декілька поворотів підійшла до вхідних дверей. Табличка на дверях вказувала на потрібне місце – «Житлово-експлуатаційна контора Святошинського Району, номер сімнадцять».

Двері не зачинені, в коридорі карта кабінетів. Знайшли кабінет по каналізації та рушили саме до нього. Ключ підбирали довго, та так і не підібрали. Ілля розлючений відійшов на декілька кроків та з криком побіг на двері, підставивши плече. Удар. Двері завібрували, хлопець відлетів в іншу сторону, іншим плечем вдарився об стіну. Дівчата спочатку засміялись, а потім підскочили до Іллі, приводити до тями.

В цей момент Аліша замуркотіла та підійшла до дверей. Лапою підчепила двері та потягнула на себе. Двері клацнули та відкрились. Виявилось, що замок відритий, а самі двері тримались на магнітних подушечках. Ксенія та Мілана схопились за животи та ще довго катались по підлозі. Ілля ж сидів темний як хмара, насупивши лоба, потирав свої плечі.

Діти зайшли до кабінету та почали шукати карти каналізації, які проходили саме під парком Совки. Мілана шукала в шухлядках, Ілля в шафі, а Ксенія на самому столі перебирала папірці.

Народ, йдіть до мене, - гукнула Ксенія, дістаючи та розкриваючи карту, - я наче знайшла те, що ми шукали. Ого, які там коридори, - подивився Ілля на карту, - чи це просто такий масштаб? Все ж таки, діло не в масштабі, - відповіла командирка, підходячи до Ксенії, - ось дивіться, тут можна знайти люки поряд з автосервісом, який ми бачили біля промислового сектору. Спускаємось, - Мілана повела пальцем, - проходимо під парканом та маємо вийти в значно більший тунель. Так, бачите, всі канали сходяться саме на цьому великому тунелю, - додала Ксенія, - навіть якщо прохід біля автосервісу перекритий, можна пробувати інші А що тут? - Ілля показав пальцем на кінець широкого тунелю, - Наче глуха стіна, а ми ж маємо якось вилізти на поверхню. Ця глуха стіна, якщо я не помиляюсь, - подивилась Мілана, - починається якраз там де закінчується парк Совки. Я думаю, нам треба потрапити в цей тунель і там шукати люки нагору, десь на території парку Совки. І вже з території парку, йти в сторону Дослідного Центру. Це означає, - понизив голос Ілля, - що за тією стіною, більш за все, що під землею саме ті лабораторії, які ізольовані від світу?