Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Помітивши, що я втупилась у неї, Голлі пояснила:
— Цей светр? Так, я знаю, що він не дуже мені личить. Це один з Локвудових старих светрів. Він став замалий йому після прання, хоч і досі пахне Локвудом.
Тим часом сам Локвуд з’явився з вітальні, несучи в обох руках робочі торбини.
— Цього вечора Голлі піде з нами, — оголосив він. — А де Джордж?
— Він досі в архіві. Але...
— Ми не можемо його чекати. До заходу сонця залишилось години зо дві. Зустрінемося з ним на місці. Я приніс сюди твою торбину. Люсі. Треба вирушати, тож коли хочеш до туалету й таке інше, то мерщій.
Сказавши це, він знову щез.
Ми з Голлі стояли одна проти одної в передпокої. З її обличчя не сходила одна з тих усмішечок, які можуть означати дуже багато, а можуть і нічого не означати. Я чула, як Локвуд порпається в сусідній кімнаті, фальшиво насвистуючи крізь зуби.
— Мені не треба до туалету, — нарешті промовила я.
— Умгу.
Ми стояли далі. Цікаво, де вона роздобула ці рукавички? Щось вони підозріло схожі на ті, які сховані в моїй збройовій скриньці. Впізнала я й рапіру — одна з тих, які ми використовуємо для тренувань. Я зітхнула:
— А чому...
— Локвуд мав...
Ми заговорили водночас. І так само водночас замовкли, тільки я різкіше за неї. Після недовгої мовчанки Голлі заговорила:
— Локвуд мав сьогодні непросту розмову з панною Вінтер- ґарден. їй потрібні негайні результати. Надзвичайно вимоглива леді. Локвуд сказав, що нам знадобиться зайва пара очей, щоб розшукати Джерело до півночі. Я запропонувала свої послуги, й Локвуд підібрав мені теплий одяг, щоб я не змерзла в тому будинку. Сподіваюсь, ти зрозумієш мене, Люсі.
— Цілком, — відповіла я. Мене, власне кажучи, це не обходить: нехай собі Голлі вирушає з нами. — От тільки чи варто? — провадила я, показуючи на її спорядження. — Ти взагалі працювала колись агентом?
— Так, у «Ротвела» я багато разів виходила на завдання, — пояснила вона. — Одержала атестацію спочатку першого, потім другого ступеня, потім ще додатково займалась фехтуванням...
— Зрозуміло, — відказала я. — Тільки май на увазі, що нинішній Гість — це не якийсь там поганенький Перший Тип. Тут щось по-справжньому стр ашніш е
Голлі Манро закрутила за вухо пасмо волосся:
— Ну, мені теж довелося дещо бачити. Я брала участь у тій відомій справі в Голланд-Парку, у винарні, де нашу команду ггід землею оточили семеро примарних псів. То була неабияка халепа. А потім...
— Про Голланд-Парк я чула, Голлі. І можу тобі сказати, що тварюка, яка залишає криваві сліди, в десять разів гірша за отих цуценят. Ні. я не хочу лякати тебе. Я просто не хочу, щоб ти постраждала.
Голлі кволо всміхнулась:
— Я робитиму все. що можу.
— Сподіваюсь, що цього вистачить. — відповіла я.
З вітальні виринув Локвуд. Він став між нами й стяг з вішака своє пальто.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.