Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

Президент Янукович, намагаючись врятувати уряд та прем’єр-міністра, обіцяв його переформувати, однак 28 січня загнаний у кут Азаров сам подав у відставку. Разом з Азаровим у відставку пішов і уряд. Виконання обов’язків прем’єр-міністра перейшли до першого віце-прем’єра Сергія Арбузова.

Після відставки Азарова парламент негайно скасував більшість із прийнятих 16 січня законів. Партія влади у парламенті наполягала на введенні надзвичайного стану, проте ані президент, ані парламент на це не пішли, побоюючись ескалації напруження в країні, вже й до того «розпеченої» до межі тотального соціального вибуху. В кулуарах українського парламенту розпочалися таємні перемовини (підкріплені фінансовими проплатами депутатам від українських олігархів) про перехід до опозиції частини нардепів з фракції Партії регіонів, що розвалювалася на очах. Тим часом Майдан на своєму новому вічі обрав в якості альтернативної влади «Народну раду України». Аналогічні альтернативні ради обласних рівнів почали створюватися в західних регіонах країни. Деякі підрозділи міліції та спецпідрозділи СБУ «Альфа» заявили про перехід на бік майданівців.

1 лютого лідери Євромайдану Кличко та Яценюк взяли участь у Мюнхенській конференції, де провели низку зустрічей з державним секретарем США Джоном Керрі та європейськими лідерами, які заявили про свою безумовну підтримку опозиції та про готовність надати Україні фінансову допомогу для подолання економічних труднощів. У Києві відбувся круглий стіл, до якого запросили всіх колишніх президентів України — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму та Віктора Ющенка. Президент Янукович, погоджуючись на діалог (за умови розблокування повстанцями будівель державних органів) та готовий під тиском обставин піти на компроміси, назвав дії опозиції екстремістськими й поставив знак рівності між демонстрантами, що виборювали європейський шлях розвитку країни, та радикальними українськими націоналістами.

Між тим, відчувши, що земля тікає з-під ніг Януковича, Москва заявила про відтермінування в наданні Україні чергового траншу кредиту із обіцяної суми у 15 млрд доларів, підкреслюючи, що надання наступної частини кредиту залежить від формування нового уряду країни. Кремль закликав українську опозицію відмовитись від «кампанії ультиматумів та погроз», які «суперечать заявам про прихильність опозиції до демократії та європейських цінностей».

В російському місті Сочі в цей час відкривалась зимова Олімпіада. Президент України Віктор Янукович вирішив, що його присутність на Олімпіаді набагато важливіша, ніж безпосередні державні справи у Києві та з’ясування стосунків із протестувальниками. Зрозуміло, в Сочі український президент не лише гордо розмахував прапором своєї країни з трибуни офіційних гостей, але й провів «політичні консультації» з Путіним щодо ситуації в Україні та долі тих грошей, які Москва, всупереч очікуванням Януковича та попереднім домовленостям, припинила виплачувати.

Тоді ж Віталій Кличко закликав парламент повернутись до Конституції 2004 року. Вказану пропозицію підтримав Яценюк, вказавши, що готовий очолити новий український уряд, якщо країна повернеться до парламентсько-президентського устрою, за Конституцією 2004 року. Яценюк заявив, що до складу уряду ввійдуть представники опозиційних партій та активісти Майдану.

Слід зазначити, що Юлія Тимошенко, яка на той час перебувала у харківській в’язниці, звернулася до своїх соратників з вимогою відмовитися від повернення до Конституції 2004 року та готуватись до президентських виборів, на яких після виходу з в’язниці вона бачила себе головним кандидатом. Тимошенко щиро сподівалась, що її підтримають виборці та що саме вона стане наступним президентом України. Однак Майдан підтримав заклик опозиції до повернення Конституції 2004 року, а Європарламент прийняв резолюцію про ситуацію в Україні, в якій закликав Євросоюз розпочати підготовку адресних санкцій стосовно закордонних поїздок, активів, нерухомості українських чиновників, парламентарів та олігархів, відповідальних за застосування сили проти майданівців та за загибель опозиційних активістів.

У Києві тим часом розгорівся скандал, пов’язаний з оприлюдненням телефонної розмови замісника Держдепа Вікторії Нуланд з послом США в Україні (так званий «Нуланд-гейт»). З розмови з’ясувалось, що США роблять ставку на Яценюка як нового очільника уряду. Нічого несподіваного в цій позиції американців не було. Проте, такий «фаворитизм» призвів до ускладнень у відносинах Яценюка та Кличка. Останній відмовився від участі його партії у формуванні уряду (за виключенням портфелю віце-прем’єра) та зосередив свої зусилля на передвиборчій президентській кампанії. Проте вихід Юлії Тимошенко з в’язниці та її участь в президентських перегонах сплутали всі карти Кличку. Він втратив шанс зайняти президентське крісло.

У день, коли Верховна Рада повинна була прийняти рішення про повернення до Конституції 2004 року, «Правий сектор» та «Самооборона Майдану» в масках та з бітами провели попереджувальний мітинг біля стін українського парламенту з метою натиснути на депутатів. На центральній площі Києва кияни запропонували провести акцію «За чистий Київ» та прибрати сміття в центрі міста. Але протестувальники сприйняли цю акцію як спробу влади прибрати барикади. Представники «Самооборони Майдану» розігнали киян, що прийшли на «суботник», а лідери опозиції закликали українців записуватися в загони самооборони й організовувати майдани в східних областях України. Цим скористалися проросійські організації, що почали агітацію проти «Правого сектора» та київського Майдану.

Сутички між демонстрантами відновились 18 лютого, в день засідання Верховної Ради, коли опозиція вимагала парламент повернутись до Конституції 2004 року. Сили правопорядку перегородили шлях демонстрантам на шляху до парламенту. Ті, у відповідь, стали кидати в міліцію і «Беркут» камінням, пляшками із запальною сумішшю. Вантажівки, що перегороджували шлях демонстрантам, були підпалені.

У самому парламенті правляча партія, у відповідь на спробу опозиції внести проект постанови про повернення до Конституції 2004 року, спробувала створити комісію для обговорення та підготовки відповідного рішення. Опозиція не погодилась та заблокувала трибуну; правляча партія залишила зал засідань. Прорватись до трибуни комуністам опозиціонери також не дозволили. В результаті проект постанови про повернення до Конституції 2004 був зареєстрований, а ситуація в парламенті ввійшла в робоче русло. Однак на підступах до Верховної Ради зіткнення тривали. Будинок офіцерів захопили та перетворили в «пункт швидкої допомоги». Офіс Партії регіонів підпалили, один із їхніх працівників загинув.

Подальші події без перебільшення можна назвати трагічними. Сили правопорядку стали витісняти демонстрантів назад, на Майдан, вивільняючи від майданівців урядовий квартал. Розпочалась «антитерористична операція» з очищення столичного центру, що тривала майже добу. 25 людей було вбито, більше 350 поранено (200 госпіталізовано).

Погодившись на переговори з опозицією, Янукович висунув вимогу припинити збройне протистояння демонстрантів, які з вечора 18 лютого були практично заблоковані на Майдані внутрішніми військами та «Беркутом». Для очікуваного відступу людей з Майдану залишили тільки дві вулиці. Відтак силовики взялися за очищення самої площі.

Лідери націоналістичної партії «Свобода»