Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

— О Господи!, чим же ти думав?! Ні, нам треба негайно звідси забиратися! — панічним тоном випалив Чатскі, і мені здалося, що він ось-ось заплаче.

— Ну, добре, — зітхнув я. — Давай підемо разом на твоїй емм, нозі.

Я сподівався, що Чатскі не вловив мого ляпу — мені не хотілося виглядати байдужим, але втрата його кінцівок напевно потребувала від мене перебудови свого словникового запасу. Однак Чатскі нічого не сказав, лише простягнув мені руку. Я допоміг йому випрямитися, і він втримався на ногах, точніше, на нозі, притулившись до столу.

— Дай мені кілька секунд, щоб оглянути інші кімнати. — сказав я і, проігнорувавши благальний погляд його наповнених сльозами очей, приступив до огляду цього невеликого будинку.

У головній кімнаті, де залишався Чатскі, не було нічого, крім робочого приладдя доктора Данко. Він володів набором прекрасних ріжучих інструментів, і, ретельно осмисливши всі етичні наслідки вчинку, я конфіскував у нього гарне лезо, що було спеціально виготовленим для препарування самої волокнистої плоті. На столі в кілька рядів стояли упаковки ліків, назви яких, за винятком флаконів із барбітуратами, мені нічого не говорили. Мені не вдалося знайти ключів до вирішення загадки, ні пом'ятих сірникових коробок із криво надряпаними на них номерами телефонів, ні квитанцій з хімчистки, нічого.

Кухня була практично копією кухні в першому будинку. Там знаходилися старий холодильник, електрична плита та фанерний столик зі складним стільцем. На кухонній стійці лежала напівпорожня упаковка пончиків, на одному з них сидів здоровенний тарган. Він дивився на мене так, наче збирався дати бій, обороняючи свій пончик, тому я залишив його з ним наодинці.

Я повернувся в головну кімнату і побачив, що Чатскі все ще стояв, обпершись об стіл.

— Поспіши, — вимовив він. — Заради Бога, забираємося звідси.

— Ще одна кімната. — нагадав я, перетнув приміщення і відчинив двері навпроти кухні.

Як я і очікував, це була спальня. У кутку стояла койка, на якій гіркою валявся якийсь одяг і лежав мобільний. Сорочка здалася мені знайомою. І я відразу зрозумів, як вона могла тут з'явитися. Я дістав свій телефон і набрав номер сержанта Доукса. Мобільний, що лежав на ліжку, відповів мені дзвінком.

— О, ясно. — сказав я собі, відключив телефон і відправився до Чатскі.

Я застав його на тому ж місці, однак, помітивши його вигляд, можна було судити, що він давно б уже втік, якщо міг.

— Пішли, заради Бога, поспішай, — виголосив він. — Господи, мені здається, ніби я відчуваю його подих на своїй потилиці. — Чатскі, насилу повернувши голову, подивився у бік задніх дверей, потім глянув на кухню, а коли я підійшов до нього, щоб підтримати, його погляд уперся у дзеркало, що висіло на стіні.

Він досить довго вдивлявся в своє відображення і раптом обм'як, точно з нього вийняли всі кістки.

— Ісусе, — сказав він і знову почав ридати. — О, Ісусе.

— Пішли, — промовив я. — Пора рухатися.

Чатскі здригнувся всім тілом і похитав головою.

— Я не міг навіть поворухнутися, просто лежав і прислухався до того, що він робив із Френком. Його голос був таким веселим: «Отже, спробуй здогадатися. Не хочеш? Ну, добре, це буде коштувати тобі руки». Потім чувся звук пилки і...

— Чатскі!

— Коли ж на столі виявився я, він сказав: «Сім, — і додав: — Постарайся збагнути». А після...

Звісно, завжди було цікаво послухати про техніки інших, але Чатскі був готовий остаточно втратити контроль над собою, і я не міг допустити, щоб він обслинявив всю мою прекрасну сорочку. Я наблизився до нього і взяв за його руку.

— Чатскі. Пішли. Давай підемо звідси. — сказав я йому.

Він подивився на мене так, наче не знав, де знаходиться. Очі округлилися ще сильніше, хоча раніше я думав, що це вже було неможливим, і він знову подивився у дзеркало.

— О, Ісусе, — пробурмотів він. Потім, зробивши глибокий, але переривчастий вдих, Чатскі, точно почувши сигнал уявного горна, випнув груди. — Все не так вже й погано. Я живий.

— Що правда, то правда, — погодився я. — І якщо ми вирушимо в дорогу, то, можливо, обоє зможемо такими і залишитися.

— Точно, — сказав він. Кайл рішуче відвернув голову від дзеркала і поклав свою непошкоджену руку на моє плече. — Пішли.

У нього явно не було досвіду пересування на одній нозі, проте Чатскі все ж примудрився просуватися вперед, важко спираючись на моє плече і вивергаючи лайки між кожним стрибком. Навіть після втрати пари кінцівок він залишався великим чоловіком, і мені дісталася важка робота. Перед самим мостом він на мить зупинився і, глянувши на ланцюгову загорожу, вимовив доволі жорстко:

— Він кинув мою ногу туди... до алігаторів. І зробив так, щоб я це бачив. Коли він кинув ногу, вода завирувала, як... — я вловив у його голосі нотку істерики, але Чатскі лише хрипко зітхнув. — Гаразд. Пішли звідси.

Ми дісталися до воріт, не відволікаючись на нові спогади, і, поки я відкривав їх, Чатскі стояв, опершись об стовп. Потім я засунув його на пасажирське місце, сів за кермо і завів мотор. Коли спалахнули фари, Чатскі відкинувся на спинку сидіння і закрив очі.

— Дякую, друже, — сказав він мені. — Я тобі до смерті зобов'язаний. Спасибі.

— Завжди будь ласка. — відповів я. Я розвернув машину, і ми поїхали назад, в напрямку долини Алігаторів. Мені здалось, що Чатскі заснув, але коли ми минули приблизно півдороги по сільській дорозі, він заговорив:

— Я радий, що з тобою не було твоєї сестри. Побачити мене в такому... Послухай, я повинен прийти в себе, перш ніж... — Кайл несподівано замовк.

Ми їхали, підстрибуючи на вибоїнах, в мовчанні, що здалося мені вельми приємною зміною ситуації. Цікаво, де зараз був Доукс і що він робив? Або, вірніше, що робили з ним? У зв'язку з цим я подумав і про те, де знаходився Рейкер і коли мені вдасться транспортувати його в інше місце. У тихе, спокійне місце, де я міг би мирно завершити свою місію. Цікаво, скільки коштує оренда будинку на фермі «Блелок», де розводять алігаторів?

— Напевно, буде правильно, якщо я взагалі не стану її більше турбувати, — раптом вимовив Чатскі, і до мене не відразу дійшло, що він все ще думав