BooksUkraine.com » Сучасна проза » Саламандра (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

189
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Саламандра (збірник)" автора Стефан Грабінський. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 90
Перейти на сторінку:
чайок. У безкраїй далині видніли розколисані стегна хвиль, що розсувалися і зсувалися в нестримній хіті, білі суцвіття шумовиння, оберемки пір’я на ковпаках, плюмажі на шишаках тритонів – часом водограй синьо-зеленого струменю, часом злет лазурової стіни і… порожнеча – безбережна порожнеча, озолочена кораловою посмішкою заходу. Божена притулила голову до грудей чоловіка.

– Як прекрасно і як сумно, Генріху.

А що він мовчав і лише міцніше притулив її до себе, додала:

– Я кохаю поезію цієї місцини, її дикість і смуток. А ти, Генріху?

– А я кохаю тому, що завдяки їй можу віддатися насолоді володіння тобою, Божено. Я кохаю її, бо знаю, що тут, окрім мене, не погляне на тебе жоден інший чоловік, не спочине на тобі нічий пожадливий погляд.

Вона кинула на нього оком, сповненим меланхолії.

– А чи в твоєму коханні до мене не переважають почуття?

Він нахилився і поцілував її в уста.

– Тихо, найдорожча! Не богохуль! Я твій чоловік. Хіба ти почуваєшся при мені нещасна?

– Повертаймося вже до дому, Генріху. Вечірній холод йде від моря.

Вона закуталася шаллю. Вони мовчки вийшли на стежку, що зиґзаґоподібною лінією дерлася між скелями до замку. Коли опинилися перед брамою, опали вже сутінки. Їх зустрів старенький майордом і провів до їдальні, несучи в руках трираменного канделябра.

Після вечері Божена сіла коло органу в замковому еркері, що виступав у бік моря. Хмарна, жовтнева ніч, що зазирала всередину через стрілчасті арки вікон, налаштовувала на смуток; з-під пальців світловолосої пані полинули вдалину мелодії осінніх сутінків. Маспера, відкинувши голову на узголів’я крісла, захоплювався її профілем, виразним, наче камея, стежив за рухом рук, що плили по клавіатурі, милувався чудовою лінією злегка нахиленої талії. Дивився і відчував вогники, що заново спалахували в ньому, і так уже чотири роки з того часу, коли, пошлюбивши цю білу доньку Півночі, забрав з собою в цю приморську місцину, щоб тут насичуватися її красою, від якої п’янів. І здавалося, що її сніжне тіло буде для нього невичерпним джерелом розкоші, що раз, зазнавши насолоди з її холодних рук, які обвивалися навколо його шиї лінивими, сонними обіймами, не зажадає вже ласки інших. Божена була ідеалом, була втіленням туги і снів про жінку, витвором мистецтва, досконалим, без дефекту. Кохання Маспери було почуттєвою пристрастю митця, який, покохавши тіло, не бачив крізь нього душу, граф мовби не відчував, що половину своїх чар завдячує Божена внутрішній красі. У коханні його було щось гріховне. Що дужче проступала висока духовність її краси, що виразніше кидалися в очі ознаки її позаземного походження, то чуттєвіші будила вона в ньому прагнення. Сама думка, що та свята, прерафаелітська краса є його дружиною, яку він може посісти в будь-який мент любовного капризу, вводила його в стан еротичного сп’яніння, що межував з оргазмом. Ласки графа мали характер психічного садизму; почувався сатанинським щасливим святотатцем, брутально оголюючи обожнювану Мадонну. Благальна її посмішка, що безсило боронилася перед наступом його жаги, доводила його до шалу. Подружні акти перероджувалися в гарячі спалахи почуттів, в акти насильства і ґвалту.

Божена піддавалася пасивно, без відповіді. Почуттєвим ласкам чоловіка надавала символічний характер – бачила в них наївні, дикі відповідники почуттів глибших, метафізичних. У прихованих тайниках своєї делікатної душі дивилася на його вибухи, як на дитячі, невинні прояви чуттєвості жителя півдня, який не вмів їх виявити іншим способом. Кохала в ньому митця, художника, розуміла людину Півдня, нащадка конкістадорів, в якого кров горіла вогнем субтропічного сонця. Розраховувала на майбутнє, на свій вплив через деякий час. Очікувала, що жар тілесних спалахів з часом перегорить, ушляхетниться і перейде у блакитне полум’я обожнювання. Червоні вужі пристрасті, що сплелися довкола її тіла, не змогли проникнути до її душі і розпалити пожежу; вона залишилася білою і чистою, неторканою поцілунками вогняного самуму. Її кохання до чоловіка мало барву місячної ночі…

Сьогоднішній вечір налаштував Божену на тон глибокого ліризму. Пройняв її смуток великого морського простору. «Пісня без слів», вичарувана нею на органі, була виразом цього смутку. Ридали в ній невиразні туги, біль розчарувань і агонія осені. Зовні вторили ритмічне зітхання моря і зойки вихору. Враз відчула його обійми, руки, що підняли її і заколисали, як дитину до сну, а на вустах – подих його спраглих губ. Її тіло, безвольне, байдуже, опустилося на отоманку, прийняло безсилу позу, очі сховалися за повіками, на вустах з’явилася втомлена посмішка.

Маспера окинув її хижим поглядом. Весь тремтячи, почав насичуватися безцінною їй красою…

Через годину, виснажений, але втішений, відходив від ложа. Божена підняла повіки. На очах їй зауважив дві великі, тихі сльози…

* * *

Маспера завершував картину. Кілька легких мазків – тут якась риска, там поглиблення тіней і – буде готова. У рамках ебенового дерева біліла постать святої Цецилії, що грала на органі. Натхненні очі святої, підняті вгору, дивилися на небо і, здавалося, бачили перед собою кортежі ангелів, що спускалися з неба; її обличчя, задивлене в простір, вслухалося в мелодії невидимих хорів, а руки, шукаючи містичного акорду, торкалися клавіатури пальцями майстрині. Граф переніс погляд з картини на дружину і вимовив з полегкістю:

– Готова!

Божена заплющила очі, втомлені сонцем, відкинулася на спинку крісла і хвильку відпочивала. Потім підійшла до чоловіка. Її вії нервово затремтіли, на щоках виступив зворушливий рум’янець.

– Яка вона гарна! – прошепотіла з усією наївністю.

– Інакше й не могло бути, Божено. Адже це твій стилізований портрет.

Поглянула на нього холодно.

– Ти богохулиш, Генріху. То свята Цецилія. Я лише слугувала моделлю, щоб полегшити тобі наближення до далекого ідеалу.

– Ти для мене свята Цецилія, Божено. Такою я прагну тебе мати завжди і пестити на ложі.

– Тільки не зараз, Генріху, тільки не в цю таку прекрасну для нас обох хвилину, – захищалась благально, зауваживши полум’я в його очах. – Те, що ти хочеш зараз зробити – гріх. Чи ми не можемо провести інакше цей урочистий ранок?

Але він вже закривав її рот жагучим поцілунком і стягував з неї нетерплячим рухом сніжну сукню.

– Ти пошкодуєш цього, Генріху, – почув ще її тиху, приглушену його пристрастю скаргу, і звалився у безодню любовного безумства. Але цього разу шал насолоди не тривав довго. Його незабаром вирвав з екстазу тривожний стан Божени. Тіло її, безборонно розіп’яте його жагою на тортурах подружнього ложа, раптом під час любощів набрало ознак мертвого організму; обличчя загострилося і вкрилося патиною трупно-жовтої барви, ноги і руки задеревіли, лоно мовби стяв мороз смерті. Віяло від неї холодом. З волоссям, нащетиненим від жаху, Маспера приклав вухо до її грудей…

Не відповіли йому сигнали серця.

– Божено! Божено!

Розтиснув її зуби і влив

1 ... 62 63 64 ... 90
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Саламандра (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Саламандра (збірник)"