Читати книгу - "Посмертні записки Браса Кубаса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сеньйоре Брасе Кубасе, молодість залишилась у залі, у кришталі, у світлі, у шовках, іншими словами — не у вас, а в інших.
Розділ CXXXV. OBLIVION[72]А тепер мені видається, що якась дама, котра відстежувала події на цих сторінках, згорне книжку і не читати далі. Вона вже втратила інтерес, що ж сталося потім з моїм життям, яке раніше було сповнене кохання. П’ятдесят років. Це ще не цілковита немічна старість, проте вже й не молодість. Мине ще десять років, і я зрозумію те, що сказав колись один англієць, зрозумію, що: «річ полягає не в тому, щоб знайти когось, хто пам’ятає моїх батьків, а в тому, як саме мені самому зустрітися з самим ЗАБУТТЯМ».
Це слово написано великими літерами OBLIVION. Справедливо буде віддати всі почесті цьому такому зневаженому і такому гідному персонажу, свідкові нашої останньої години. Саме так. Це знає дама, котра вражала своєю красою на зорі правління цього імператора і ще болісніше відчує та, котра була нещодавно в розквіті і полонила своєю красою в міністерстві, бо зараз вона ще на вершині слави і тріумфу, та відчуває, що її тріумфальну колісницю зайняли інші. Тоді, якщо в неї є почуття власної гідності, то вона не стане намагатись пробудити пам’ять, яка вже померла або ледь жевріє, вона не стане шукати в поглядах присутніх такого ж захоплення, як вчора, коли ті, інші, лише починали вступати в життя з молодецькою завзятістю і душею, сповненою радості. Tempora mutantur[73]. Вона зрозуміє, що цей вихор такий самий, як і колись, та він безжально оголює дерева і несе їхнє опале листя дорогами, ні для кого не робить ніяких винятків. А якщо вона має схильність до філософії, то не заздритиме, а навпаки пошкодує тих, хто сів у тріумфальну колісницю зараз, бо вони теж муситимуть зійти на станції OBLIVION. Це видовище, метою якого є розважити планету Сатурн, котрій так нудно на своїй орбіті.
Розділ CXXXVI. Геть зайвийАбо я дуже помиляюся, або щойно написав геть зайвий розділ.
Розділ CXXXVII. КіверІ все ж таки ні, той розділ підсумовує мої міркування, якими я поділився наступного дня з Кінкасом Борбою, додавши, що я почувався пригніченим і додав до того ще тисячу і одну сумну річ. Проте цей філософ з притаманною йому витонченою розсудливістю гримнув на мене, сказавши, що я кочуся слизькою фатальною стежкою меланхолії.
— Мій дорогий Брасе Кубасе! Не дозволяй, щоб тобою заволодів такий настрій. Якого біса! Треба залишатися людиною. Бути сильним! Боротися! Перемагати! Красуватися! Впливати! Владарювати! П’ятдесят років — це саме час для того, щоб зайнятися наукою та політикою. Вище носа, Брасе Кубасе, не будь дурнем! Що ти маєш на увазі, коли говориш про такий перебіг — від руїни до руїни, від квітки до квітки? Спробуй дістати від життя насолоду і знай, що найгірша філософія — це філософія скиглія, котрий сідає на березі річки і плаче, бо, бач, вода в ній усе тече й тече. Її призначення і полягає в тому, щоб ніколи не спинятися. Пристосуй до себе цей закон і намагайся скористатися ним.
От що значить бути великим філософом, навіть у таких незначних речах відчувається його авторитет. Слова Кінкаса Борби мали магічну силу, щоб зняти з мене моральну та ментальну апатію, котра захопила мене в полон. Підемо далі, потрібно увійти до уряду, саме час. До сих пір я не втручався і не виступав під час великих дебатів у парламенті. Я запопадливо лестив, запрошував на чашку чаю, пропонував комісійні та голосував, як треба, щоб добутися міністерського крісла. Тож тепер мені нагально була потрібна трибуна.
Почав я з малого. Через три дні потому, коли саме обговорювався бюджет міністерства юстиції, я скористався слушним моментом і скромно запитав у міністра, чи не вважав він за потрібне зменшити розмір ківера у національній гвардії. Моє питання було не зовсім зрозумілим міністру, проте таким чином я все ж продемонстрував, що й мені притаманні роздуми державницького характеру. Я процитував Філопемена[74], котрий наказав замінити маленькі щити для свого війська на більші, так само і стосовно списів, що були занадто легкими. Цей факт не був спростований у серйозних розвідках. Розмір ківерів у наших гвардійців мусив бути переглянутим, бо їм не тільки бракує елегантності, але вони ще й негігієнічні. Під час парадів, коли пече сонце, надмірне тепло, яке вони спричиняють, просто смертельно небезпечне. Ще Гіппократ наполягав, що голову треба тримати в холоді, тож видавалося жорстокістю примушувати громадян лише в силу недолугих приписів носити незручну уніформу, ризикувати своїм здоров’ям та життям і, відповідно, майбутнім своєї родини. Парламент і уряд мусили пам’ятати, що Національна гвардія охороняє свободу та незалежність, що громадянин, котрого призвали на обов’язкову військову службу, безоплатну і важку, — а торкалася вона багатьох — мав право, щоб така повинність була легшою завдяки удосконаленню і запровадженню більш легкої та елегантної форми. Я додав, що ківер своєю вагою обтяжував голову громадян, а Вітчизна потребувала громадян, котрі могли високо і спокійно підняти чоло перед владою. І завершив це все я такою думкою: плакуча верба нахиляє своє гілля додолу, — це дерево для цвинтаря. А пальма, струнка й висока — дерево пустелі, площ та парків.
По-різному сприйняли мій виступ депутати. Щодо форми виступу, щодо красномовства, філософської та літературної сторони, то думка була одностайною. Мені говорили, що виступ був довершеним і що ще нікому не вдавалось сказати стільки різного про ківер. Та з політичної точки зору багато присутніх вважали мій виступ нікчемним. Деякі парламентарі говорили, що мій виступ — то просто катастрофа. Врешті-решт вже інші мені сказали, що мене вже зарахували
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посмертні записки Браса Кубаса», після закриття браузера.