Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Важке? — стривожився Жолкевсьий.
— Не можу знати...
Невдовзі від короля прискакав ще один посильний з листом. Цього разу тон листа, написаного королем, був категоричний. Польному гетьману Жолкевському пропонувалося залишити обоз і спішно прибути в табір, для чого вже вислані назустріч три цуги коней, які чекатимуть його на півдорозі до Смоленська. Здивований таким поворотом подій, Станіслав Жолкевський поцікавився у посланця причиною такого рішення короля. На відміну від першого, другий посланець виявився більш поінформований.
— Як тільки ваша милість зволили відбути з фортеці, пан воєвода брацлавський, що вирішив особисто керувати штурмом фортеці, отримав підступну кулю, і його віднесли у лазарет, — говорив посланець. — Я не знаю, яка там у пана воєводи рана, але подейкують, що важка. Того ж дня надвечір із столиці прискакав пан Глосковський, посланий від старости велзького.
— А що Москва? — поцікавився гетьман.
— Москва горить. Звідусіль її обступили війська ополчення. Бої ідуть всередині міста.
«Це результат наших безглуздих дій!» — подумав Станіслав Жолкевський, а сам сів писати відповідь королю, виправдовуючись тим, що не може одразу відправитися на зустріч, і дякує за люб’язно запропоновані його королівською величністю коні. Своїх же коней з каретою гетьман відправив навпростець у Могилів, і для того, щоб повернути їх, треба скількись часу. Посланець поскакав назад, а гетьман заходився шукати хоч якихось більш-менш пристойних коней. Коли ж йому вдалося дочекатися з Могильова свою ж таки пару, король через третього посланця повідомив, що панові гетьману належить продовжувати свій шлях до Польщі. У тому ж таки листі Сигізмунд III із сумом повідомляв, що від отриманої на полі брані рани помер Ян Потоцький, воєвода Брацлавський і писар коронний, син Миколи Потоцького, генерала Подільського...
Станіслав Жолкевський не мав причин любити будь-кого з Потоцьких, але він побожно перехрестився...
Наступного дня обоз зрушив з місця і не зупиняючись попрямував на захід.
27Останню зупинку перед Жовквою польний гетьман Станіслав Жолкевський вирішив зробити у родинному маєтку в селі Туринці, де й побачив світ шістдесят чотири роки тому. Хоч до рідного дому залишалося не більше десяти верстов, гетьман бачив, що військо стомлене, потрібен час, щоб воно відпочило, підтягнулося, та й не хотілося повернутися додому у такому вигляді. Тому пасовище під Туринкою на два дні перетворилося на військовий стан.
Звістка про прибуття володаря Жовкви летіла попереду війська, тому у навколишніх селах вже знали, що повертається господар. З Жовкви прибув управитель Ян Тарнавський, котрого гетьман залишив на господарці. Після звичних у таких випадках словах привітань і розпитувань про здоров’я пані, Жолкевський став розпитувати про справи у місті. Вже перша новина його засмутила. Ян Тарнавський повідомив, що рік тому невдовзі після Воскресіння Господнього почив війт Жовкви і архітектор Павло Щасливий.
— Хто зараз будує костел? — поцікавився, вражений такою звісткою, гетьман.
— Амвросій Прихильний, — повідомив Тарнавський. — Пані Реґіна особисто попросила, тим більше, що останній рік вони з Павлом Щасливим працювали разом.
— Це добре... А що іще?
— У місті пана гетьмана чекає делегація православних. Вони написали прохання дозволити будувати свою церкву.
— Я це знаю.
— Жидам також мала їхня синагога.
— А вірменам їхня, — закінчив Жолкевський, на що управитель усміхнувся.
— Та ні, вони не просять, — заспокоїв Тарнавський.
— Ще?
— Буквально два місяці тому був суд над жидом.
— І що він накоїв?
— Жив із кухаркою їх милості Марушкою. Ваша милість повинен її пам’ятати.
— Не пам’ятаю... — відмахнувся гетьман.
— Суть у тім, що у Марушки народилося дитинча...
— І що присудили?
— По сто «кляч» кожному і вигнали з міста. Водночас суд постановив заборонити жидам брати до себе на роботу християнок, молодших п’ятдесяти років.
— Що ж, нехай буде так, — сказав Станіслав Жолкевський.
Тарас Сопоха у цей час приводив до ладу свій одяг і збрую.
Йому хотілося постати перед мамою (а ще більше перед Марушкою) бравим вояком, здатним їх обох захистити. Про події у місті він ще не знав нічого. Серед такої роботи його знайшов Ян. Тарас саме чистив шматою боки коня, аж тут побачив молодого Жолкевського.
— Кудись їхати? — поцікавився він.
— Ні, не треба... — зупинив його Ян. — Хочу сказати тобі дещо... Я чув розмову нашого управителя з батьком... У дечому вона стосується тебе.
— Мене?
— Саме так. Пан Тарнавський казав, що твоя Марушка сплуталася з місцевим жидом і народила від нього дитину, їх обох вигнали з Жовкви.
Від несподіванки у Тараса опустилися руки. Увесь піднесений настрій, що не покидав його останні дні і підсилювався у міру наближення додому, розчинився, як туман, рознесений швидким вітром...
— А може, це й добре? — підбадьорив його Ян. — Не дочекалася — значить, не судилося вам бути разом... Не переживай. Знайдеш іншу, яка дочекається... Я говорив із батьком про тебе. Він не проти того, щоб узяти тебе у свою охорону.
Тарас відсторонено кивнув головою.
— Може, ти щось хочеш попросити?
Тут хлопець неначе опом’ятався.
— Яне, відпусти мене додому... Я знаю, що завтра пан гетьман буде у Жовкві, а я страшенно скучив за матір’ю. А завтра я приєднаюся до всього війська... — благав Тарас.
— Що ж, їдь! Роботи зараз нагальної немає, а
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.