Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

Проте Ґрейс не слухала. Вона бажала лиш одного, щоб він пообіцяв.

— Я не витримаю, якщо втрачу і тебе.

Бомбардир заприсягнувся своїм серцем.

— Це не я, я клянуся, — промовила Саншайн. Вони зайшли до кабінету, щоб внести на сайт іще деякі речі, і виявили посеред столу в калюжі чорнил улюблену авторучку Ентоні. Авторучка «Conway Stewart», дуже гарна. Саншайн захоплювалася цією річчю і багато разів роздивлялась її блискучу яскраво-червону з чорним поверхню перед тим, як повернути ручку до шухляди.

Лора глянула на заклопотаний вираз серйозного обличчя дівчини й обійняла її, підбадьорюючи.

— Я знаю, сонечку.

Вона попрохала Саншайн обережно взяти авторучку за краєчок і покласти назад, туди, де їй належить бути, поки сама прибрала безлад на столі. Коли Лора повернулася до кабінету, вимивши руки після чорнил, Саншайн відбирала речі з полиць.

— Це зробила Королева квітів, чи не так? — запитала вона Лору.

— Не знаю напевне, — збрехала Лора. — Може, це я залишила ручку там, забула, і вона якось потекла.

Лора усвідомлювала, як неправдоподібно це звучить, вираз на обличчі Саншайн доводив, що обдурити її не вдалося. Лора згадала про те, що казав Фредді, і чим більше вона про це думала, тим більше воно її турбувало. Якщо всі дрібні капості Терези — то лише фізична демонстрація її болю від розлуки з Ентоні, то, напевно, далі ставатиме тільки гірше. Вона пам’ятала слова Роберта Квінлана про Терезу, про її «непримиренний норов, коли її розпалити». Милий Боже, та скоро вона почне все тут підпалювати і трощити, а Лора вже й так утомилася прибирати за роздратованим привидом.

— Ми маємо допомогти їй, — оголосила Саншайн.

Лора зітхнула, трохи присоромлена великодушністю Саншайн:

— Я згодна. Але як же нам це зробити?

Саншайн знизала плечима, вона насупилася, міркуючи.

— Чому б нам її не спитати? — раптом запропонувала вона.

Лора не хотіла розчаровувати подругу, але навряд чи цю пропозицію можна назвати практичною. Їм що, купувати дошку Уїджа[62] й проводити спіритичні сеанси? Решту ранку Лора й Саншайн описували речі для сайту, а Морква щасливо дрімав біля вогню.

Після ланчу Саншайн і Фредді вивели Моркву на прогулянку, а Лора зосталася вдома. Вона почувалася незадоволеною. Зазвичай робота з даними для сайту заспокоювала її, але не сьогодні. Лора могла думати лише про Терезу. У неї все свербіло, немов у тварини, яку гладять проти шерсті, а думки крутилися й петляли, як водяна блошиця поверхнею ставка. Треба щось робити з Терезою. Це ж те, що Джеррі Спрінґер і його телевізійні експерти називають «втручанням».[63] Якби ж вона знала, що воно, в біса, таке.

Надворі в мармурово-сірому небі ледь просочувалися сонячні промені. Лора прихопила жакет і вийшла в садок подихати свіжим повітрям. У повітці вона надибала «таємну» пачку цигарок Фредді й поцупила одну для себе. Вона палила дуже рідко, але сьогодні чомусь здалося, що це може їй допомогти. Лорі раптом закортіло дізнатися, чи палила Тереза.

Безцільно тиняючись навколо трояндового саду і пихкаючи цигаркою, як шкодлива школярка, Лора згадувала слова Саншайн.

«Чому б нам не спитати її?» Така пропозиція, можливо, звучить, мов якесь божевілля, але оскільки вся ця ситуація є поза межами здорового глузду, то чи варто дивуватися, що Лора спробує її залагодити таким способом. Можливо, Саншайн права. Якщо саме Тереза витворяє капості — Лора чіплялася за «якщо», як пасажир «Титаніка» за рятувальний жилет, — то коли залишити все, як є, то буде тільки гірше.

«Чому б не спитати її?» — Лору бентежила навіть така думка. Утім, що ще вона може зробити? Змиритися чи замовкнути до… Лора не хотіла навіть уявляти можливі варіанти закінчення цього речення. Вона останній раз затягнулася сигаретою, крадькома роззирнулася навколо, упевнюючись, що її ніхто не бачить і не чує, і голосно вигукнула в морозне повітря.

— Терезо! — Лора почала зі звертання, щоб уточнити адресата своєї промови — а раптом ще якісь привиди слухають, подумки пожартувала вона. — Нам з тобою треба серйозно поговорити. Ентоні був моїм другом, і я знаю, як відчайдушно він прагнув знову поєднатися з тобою. Я хочу вам допомогти, якщо це, звісно, можливо. Але руйнуючи будинок, зачиняючи мою спальню і постійно підіймаючи мене посеред ночі музикою, ти ніяк не зарадиш вашій біді. Зрозуміло, що полювання на привидів — не мій фах, отож якщо ти знаєш, як я можу допомогти, тоді маєш знайти спосіб мене про це повідомити.