Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Работорговець витер об широкі штани масні руки, уважно придивився і, ніби щойно й сам побачив перспективного раба, сказав:
— То що твій господар справді хоче придбати цього хорошого раба?
— Так, добродію, і саме цього. То скільки ви за нього просите?
— Сімдесят агрів, — товстун навіть і оком не моргнув, шалено завищивши ціну.
Зробилося зле. Де ж ми візьмемо такі величезні гроші? Все, що залишилось у Зуфара, було трохи більше десяти агрів, які мав заплатити капітанові. А мої відібрали у тюрмі. Де узяти ще шістдесят? Це ж ціле багатство! Я чекав, що Зуфар, як завжди, почне торгуватися, але на моє глибоке здивування юнак солодким голосом відповів:
— О, це прекрасна ціна для такого хорошого раба.
У работорговця від щастя округлились очі, і вся його тлуста пика вкрилась червоними плямами. Він ніяк не міг повірити щастю.
— Та, на жаль, гроші ви отримаєте тільки під вечір. Господар сам прийде за рабом, ви ж розумієте, він не може довірити нікчемному слузі таку суму. Так що, будьте ласкаві, притримайте товар, — і Зуфар непомітно підморгнув.
Та, схоже, це не зовсім влаштовувало товстуна. Він помітно розчарувався. Але сума у сімдесят агрів зігрівала його ласу до грошей нікчемну душу і, витримавши паузу, товстун все ж погодився з невеличким уточненням.
— Ну гаразд, але ввечері цей раб коштуватиме вісімдесят, — констатував він, сам не сподіваючись, що покупець погодиться.
— Це справедливо, — виголосив Зуфар. — Домовились. Чекайте господаря з грошима підвечір. Вісімдесят агрів ваші.
З широкою усмішкою і глибокими поклонами Зуфар розпрощався, залишивши ката з блаженною усмішкою на товстій пиці, а мене в повній розгубленості. Я був переконаний, що друг не зможе знайти грошей до вечора, та навіть якби попереду був цілий місяць, йому такої суми не заробити.
Роздобрівши від щастя, работорговець навіть налив пару крапель води. Певне боявся, що до вечора на пекельній спеці я втрачу товарний вигляд. Мною цікавились ще декілька покупців. Та товстун дотримав слова. Але не через благородність. Просто більше сорока агрів ніхто за мене не давав. Але де Зуфар? Лиш би він через це не вскочив у якусь халепу. Не прощу собі цього!
Наближався вечір. Брата не було. Та і не міг він прийти, щоб викупити. Я був переконаний, що друг просто виграє час і чекає до ночі, щоб влаштувати втечу. От тільки як я зможу втекти з кайданами на руках?
— Одерайде, добродію! — раптом почув знайомий голос. — Я прийшов за ось цим рабом, — сказав пишно вбраний молодий чоловік, вказуючи на мене витонченою рукою, на якій вигравав перстень з дорогоцінним камінням. — Слуга казав, що ви хочете вісімдесят агрів. Ось вони, — і красиві пальці вправно підкинули в повітря розшитий сріблом мішечок, туго набитий грішми.
Работорговець жадібно впіймав довгоочікуваний викуп. А я, ошелешений, із роззявленим ротом, тільки зараз впізнав Зуфара. Переді мною стояв справжній принц! Після довгих мандрів із завжди усміхненим, життєрадісним юнаком в обірваній скромній одежі я забув, що поруч зі мною подорожує принц. Але як? Звідки такі метаморфози?
Благородний вигляд Зуфара мимоволі вселяв повагу.
— Радий служити такому шляхетному панові і надалі. Можливо, вам ще потрібен раб? — уже улесливо пролепетав товстун.
— Ні, тільки цей, — різко відповів Зуфар, якому схоже набридло мати справу з брудним работорговцем. — Звільніть негайно юнака.
— Як скажете, пане, як скажете.
— Думаю вісімдесят агрів за раба недостатньо, — несподівано з-за спини прозвучав незнайомий голос.
Ми з Зуфаром обернулися і побачили невідомого вельможу, за яким, наче темна хмара, стояв Алакег. Рани від кігтів нічних вестричів ще не зажили. Від цього люте обличчя геліоната здавалось ще страшнішим.
— Даю вдвічі більше, і раб мій, — холоднокровно констатував статний пан.
Я розгублено глянув на Зуфара, але притаманна стриманість, схоже, покидала і юнака. Він зблід, але не відступався.
— Перстень, зроблений королівськими ювелірами, а прикрашений найгарнішим каменем у світі. Він ваш, добродію, а раба продаєте мені, — юнак легко зняв з пальця дорогоцінний перстень і твердо вклав в брудну жменю работорговця.
Той із палаючими від жадібності очима міцно затиснув дорогоцінність у руці, все ще не вірячи в свою удачу. Але як жадібна до наживи нікчема, він хижо глянув на незнайомого пана.
— Ви не даремне засумнівались, добродію, цей перстень всього лиш підробка. Камінь несправжній, ніхто вам не дасть за нього більше ста агрів. А я плачу за раба п’ятсот!
Работорговець ледве не втратив свідомості від почутої суми. Я стиснувся, як пружина, приготувавшись до найгіршого, а Зуфар схопився за шаблю. Але Алакег миттю перекрив дорогу юнакові, і їхні шаблі зіткнулися, наче блискавки.
— Досить! — владно крикнув вельможа. — Алакег, ти забуваєшся, — і грізний воїн перетворися на кімнатну тваринку, видресирувану цим дивним паном.
— Думаю, нам не варто привертати надмірної уваги властей Сакарії, — аж занадто м`яко продовжив незнайомець. — Краще усі наші недоречності з’ясувати у моєму палаці за келихом холодного білого вина, — останні слова адресувалися Зуфарові. — Я впевнений, що ми знайдемо спільну мову.
Алакег опустив шаблю, Зуфар все ще вагався.
— Брате, не смій погоджуватись! Ти ж розумієш, що це пастка! — у відчаї крикнув я.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Подорож до початку», після закриття браузера.