Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"

пасовиська — джайляу — у зовсім іншому напряму. Мали б послати погоню

туди або ж на захід у Дешт-і-Кипчак, у кипчацький степ... А сюди? Навряд.

Та й зрозуміло було б і кочів-никам-воїнам, що тут знайти утікача все одно, що голку в стогу сіна. Вони ж бо думали, що він утік сам. Оскільки коней

зникло два, то могли припустити, що хтось йому допоміг. Але хто? До цього

вже ніколи б не дотумкались.

Може, знайдуть біля мазара, де очікував на Айдара Данило, полишене

ним майно — їжу, зброю, одежу... Але то вже байдуже!

Передивились, що вони мали зараз із собою.

Найперш — гарних коней, із султанського табуна, це вже було багато.

Зброя — абияка, але все ж повне знаряддя. Данило перевірив, що за шабля

дісталась йому від воїна, який охороняв юрту, де лежав зв'язаний Айдар. Не

найкраща, але нічого собі.

Лук зі стрілами, ножі, доспіхи стражників, а ось їжі — катма... А звідси

вибиратись — куди і як?.. Данило відкинув геть цю думку, але Айдар

раптом покликав його:

— Дивись!

І він розгорнув один з хурджинів, які захопив із собою, коли вони

вибирались із султанської юрти.

Данило аж очі витріщив від здивування. Хурджин був повний

дорогоцінних речей. Жіночі прикраси, золоті чаші, різьблені скриньки з

дорогою інкрустацією, кинджал в багатій оправі і багато всього

коштовного...

— А це ще звідки? — здивувався Данило. — Що це?

— Коли мене схопили й Касим-султан наказав кинути мене зв'язаного в

юрту, аби завтра вранці, тобто десь от зараз, стратити мене перед усім

військом як шпигуна і зрадника, то я, хоч і був в нестямі, почув уривок

розмови, що в тій юрті ж лежить здобич, доля від походів, яка належить

Есим-хану. Тобто це те, що мали привезти ханові у Туркестан. На що

Касим-султан презирливо кинув, що, мовляв, не наїсться цей шакал, тобто я, тим усім за ніч, та ще зв'язаний, та ще й там стоїть охоронець, то байдуже, нехай там... І ось коли ми тікали звідти, я пригадав ті слова, ну й кинувся до

клунків і оце прихопив два хурджини, не знаючи, що там до ладу, але

здогадуючись, що нам з тобою це ще й як згодом придасться...

Нам з тобою придасться...

Данило відзначив ці слова, які сказані поміж іншим, просто, як те, що

було, що є, що має бути... Але ж такого ніколи не було сказано досі ні ним, Данилом, ні Айдаром. Бо їхні шляхи були визначені порізно, бо їхні життя

аж ніяк не зводились у паралель, у рівнобіжні, а йшли кожен в інший, протилежний, бік, як тоді, коли вони вперше роз'їхались після сутички з

комишевим котом і коли Айдар повернув з дороги і врятував Данила.

Роз'їхались, а доля завернула назад, розійшлися ще раз, а таки знову разом. І

ось

тепер все ж мало бути інакше, зовсім інакше, якби все було гаразд у війську

кочівників, то, може б, Данило вже їхав собі сам степом ігри повному обладунку, їжі й озброєнні своїм самотнім шляхом, а може б, ще гостював у Айдарових

родичів, тут же, у тому стані, і якого щойно вихопив хлопця, рятуючи його від

смерті, вже по-думки готуючись в дорогу.

А дивись — знову разом, знову тікають від когось, знову кудись мчать, ховаючись від погоні. Знову разом! І ось Айдар вже говорить, що їм це ще

згодом придасться...

Але що ж таки сталося? Що ж сталося у них, чому хлопця роко-ііано було на

смерть, коли він повернувся до своїх, до батька і братів, до родичів і

одноплемінників? Що ж сталося?

Мав би змагати їх сон від утоми й напруження, що поволі спадало, але обом

було якось не до сну, й Айдар, усівшись в затінку високих кущів, склавши під

себе ноги, врешті заговорив сам, тоді як Данило лежав навзнак, дивився просто

себе у небо, просинь якого лише гострими, нерівними латками пробивалась крізь

густу крону дерева, під яким вони лежали.

Важко було говорити Айдарові, він раз у раз замовкав, говорив повільно, немовби перетятим, тихим голосом, але чітко і виразно.

Після вбивства Жанібека-батира у війську Касим-султана почалися

незадоволення. Активну і, мабуть, провідну роль у виступах проти дій Касим-

султана відіграв Багенбай-батир, Айдарів батько, який очолював воїнів племені

кипчак, впливового й сильного у степовому казахському світі. Він одверто

висловив незадоволення діями султана, його самодурством і жорстокістю