Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: «Та вiдчини-бо!»
Жiнка. I чого її чортяка несе? (Одмика дверi.)
Ява VI
Герасим i Параска.
Параска. Що ти затiваєш, скажи, на милость Божу?
Герасим (злякано). А ти почiм знаєш?.. А тобi яке дiло?
Параска. Хоч би ж сказав, пораявся…
Герасим. Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мої дiла носа не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.
Параска. Та ти на старiсть щодня дурнiший робишся.
Герасим. Ей, Параско!
Параска. Чого там «Параско»?
Герасим. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в головi.
Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв — женить Романа на Пузирiвнi?
Герасим. А-а! То ти про це? (Набiк.)Думав, що довiдалась за грошi, аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?
Параска. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що будеш її сватать; дiти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло корiв — одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже нездужаю, а против неї, скiлько їх у нас не було, нiхто хлiба не спече, нiхто борщу не наваре, хоч i без олiї iнодi, а всi їдять — не нахваляться.
Герасим. Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з’їдять… Менi треба невiстку з приданим, з грiшми.
Параска. Вiзьмеш в обидвi жменi!
Герасим. Iди собi, не заважай менi думать.
Параска. Нехай же тiлько Роман жениться на Пузирiвнi — не буде їй просвiтлої години, я її заїм.
Герасим. Про мене, хоч цiлком з начинням ковтни її, менi аби грошi. Iди собi, Параско, вiд мене. Тут думок, як пiску в морi, а ти з чортзна-чим причепилась.
Параска. Якi там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?
Герасим. Не з твоєю головою мене вчить… Iди собi.
Параска. Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим. Я тебе як плюну!.. (Замiряється її вдарить.)
Входе Савка.
Ява VII
Тi ж i Савка.
Савка. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.
Герасим. Спасибi, будьте i ви здоровi.
Савка. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?
Герасим. Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох…
Савка. Нагадали молодощi i буркотали?
Герасим. Iди, Парасю, по своєму дiлу, а у нас своє.
Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)
Савка. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тiлько лаємось i все через грошi: того нема, другого нема — i раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на возi, який ти хазяїн, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг вiжками, а все грошi…
Герасим. Я, слава Богу, i фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пiшечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.
Савка. От через те вам i Бог дає! Охо-хох! Принiс же я запродажню… А Роман куди збирається їхать?
Герасим (лiчить грошi). Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, хвалять завод… (Перелiчивши, лiче другий раз.)Що то грошi, куме! Свинi завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi… (Дає грошi.)
Савка. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од нечистого. Їх дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)
Герасим. То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що чорт, не при хатi згадуючи, боїться i носа показать меж них. Так, хiба зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане… Тiлько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи… (Таїнствено.)Люде самi умiють робить грошi краще вiд чорта.
Савка. Тобто фальшивi?
Герасим (озирається, запира дверi.)Еге. Та ще й якi грошi! В вiк вiчний не розбереш: чи вони фальшивi, чи вони настоящi.
Савка. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько випустив — зараз i пiймався.
Герасим. Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей.
Савка. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать щастя… Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони є отакi, як це ви кажете?
Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз вiд мене прийняли на десять рублiв фальшивих бумажок.
Савка (витяга грошi з кишенi). Що це ви, куме… Господь з вами! Менi так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп’ятого… (Розгляда.)Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiмаєте?.. Грошi всi натуральнi, як є!
Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшивi, i таких грошей можна купить скiлько хочеш… Пристанете у компанiю? Купимо сто тисяч.
Савка. Стривайте, куме, помовчiть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре… Сто тисяч! (Тре голову, потiм тяжко зiтхає.)Нi… Куме, може, ви жартуєте зо мною?
Герасим. Не до жартiв менi, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую.
Савка. Покажiть же менi, котра настояща, а котрi фальшивi.
Герасим. Угадайте самi.
Савка (розглядає). Не вгадаю.
Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три i одну рубльову.)
Савка. Нiколи в свiтi б не подумав, що це фальшивi.
Герасим. Отже, невважаючи на те, що грошi зробленi дуже добре, все-таки перше, нiж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство i розмiняйте цi грошi; як казначей прийме, то всяке прийме…
Савка. А як казначей не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.