Читати книгу - "Королівство шахраїв"

стовбура поблизу головної дороги.

Вони вже минули половину шляху до доків, коли він спромігся витиснути із себе:

— Вона знає, що він із нею скоїв. Знає, що він не мав права забирати її гроші, її життя.

«Ван Ек», — сказала жінка. Вона не була Марією Гендрікс. Вона була Марією Ван Ек, жінкою і матір’ю, позбавленою імені та статків.

— Пам’ятаєш, я казав, що він не лихий?

Віланові ноги відмовили, і він важко гупнув на землю, просто посеред дороги, проте не міг змусити себе перейматися цим, бо полилися сльози, і спинити їх не вдавалося. Ридання рвалися з грудей безладними огидними схлипуваннями. Хлопчик ненавидів те, що Джаспер бачив, як він плаче, але нічого не міг вдіяти ані зі слізьми, ані з усім іншим. Він затулив обличчя руками, прикриваючи голову так, наче міг зникнути, якби йому лише стало сил.

Вілан відчув, як Джаспер стиснув його руку.

— Усе гаразд, — заспокоїв стрілець.

— Ні, не гаразд.

— Твоя правда, не гаразд. Це огидно, і я повісив би твого батька на пустирі в полях і дозволив би грифам поживитися ним.

Вілан похитав головою.

— Ти не розумієш. Це через мене. Це я спричинив. Йому потрібна була нова дружина: він хотів мати спадкоємця. Справжнього спадкоємця, а не недоумкуватого ідіота, що ледве може написати власне ім’я. — Йому було вісім, коли матір відіслали геть. Більше можна було не сумніватися: саме тоді батько остаточно в ньому зневірився.

— Агов, — покликав Джаспер, легенько трясучи його. — Агов. Коли твій батько виявив, що ти не можеш читати, він міг пристати на безліч рішень. Дідько, він міг сказати, що ти сліпий чи маєш проблеми із зором. А ще краще — він мав би радіти з того, що має геніального сина.

— Я не геній.

— Ти дурненький щодо багатьох речей, Вілане, але ти не дурень. І якщо я ще раз почую, як ти називаєш себе недоумкуватим ідіотом, скажу Матаясові, що ти намагався поцілувати Ніну. З язиком.

Вілан витер носа рукавом.

— Він ніколи цьому не повірить.

— Тоді я скажу Ніні, що ти намагався поцілувати Матаяса. З язиком. — Стрілець зітхнув. — Слухай, Вілане. Нормальні люди не зачиняють своїх дружин за стінами притулку для душевнохворих. Вони не позбавляють спадщини своїх синів через те, що це не такі діти, як їм хотілося б. Думаєш, мій батько хотів мати такого безтолкового сина, як я? Не ти спричинив це. Це сталося через те, що твій батько — убраний у дорогий костюм божевільний.

Вілан притис до набряклих очей тильний бік долонь.

— Усе це правда, але жодне із цих слів не покращує мій стан.

Джаспер іще раз легенько струсонув його плече.

— Гаразд, як щодо цього? Каз збирається роздерти життя твого клятого батька на клаптики.

Вілан уже хотів сказати, що це теж не допомагає, але завагався. Каз Бреккер був найжорстокіше, наймстивіше створіння, із яким хлопчикові доводилося мати справу, і він присягався, що знищить Яна Ван Ека. Ця думка видалася холодним водоспадом, що пролився на гаряче ганебне відчуття безпомічності, що його Вілан так довго носив у собі. Ніщо й ніколи не могло виправити цього. Проте Каз міг зробити батькове життя нестерпним. І Вілан розбагатіє. Він зможе забрати матір звідси. Вони зможуть вирушити в якісь теплі краї; він зможе посадити її за піаніно, дозволити їй грати, забрати її кудись, де навколо царюють яскраві барви та приємні звуки. Вони зможуть поїхати до Новозем’я. Вони зможуть поїхати куди завгодно. Вілан підвів голову й витер сльози.

— Правду кажучи, це неабияк допомогло.

Джаспер вишкірився.

— Я так і думав, що допоможе. Але, якщо ми не потрапимо на зворотний човен до Кеттердама, забудь про справедливу відплату.

Вілан підвівся, раптом відчувши палке бажання повернутися до міста, щоб допомогти Казові втілити його план у життя. До Льодового Двору він вирушив неохоче. І Казові допомагав без особливої охоти, адже попри все вірив, що заслуговує на батькове презирство, а тепер міг зізнатися, що десь глибоко, у віддаленому куточку душі, сподівався, що існує спосіб повернути батькову ласку. Ну що ж, батько може зберегти свою ласку й подивитися, що вона йму дасть, коли Каз Бреккер завершить свої справи.

— Ходімо, — сказав він. — Украдімо всі гроші мого батька.

— Хіба це не твої гроші?

— Гаразд, повернімо їх.

Вони бігцем поквапилися вперед.

— Я люблю невеличкі справедливі відплати, — повідомив Джаспер. — Це масажує печінку.

15. Матаяс

а стінами шинку збирався натовп, приваблений звуками розбитого скла й неприємностей. Зоя не надто ніжно опустила Ніну з Матаясом на підлогу, і їх швиденько вивели із шинку через затильні двері в супроводі невеличкої групи озброєних чоловіків. Решта людей залишилися там, щоби хоч якось пояснити той факт, що купка кісток щойно пролетіла ринковою площею й розтрощила вікна будівлі. Матаяс навіть не був певний, що сам зрозумів, що сталося. Невже Ніна керувала тими робленими мощами Святих? А може, усе це було взагалі чимось іншим? І чому на них напали?

Матаяс думав, що вони вийдуть до провулку, та натомість вони спустилися кількома древніми на вигляд сходинками до темного тунелю. «Старий канал», — збагнув фієрданець, коли вони вилізли на борт човна, що безшумно попливу темряві. Згори канал вимостили бруківкою, але не засипали цілком. Вони подорожували під широкою жвавою вулицею навпроти посольства.

Минуло лише кілька хвилин, і Зоя провела їх вузькою металевою драбиною до порожньої кімнати з такою низькою стелею, що Матаясові довелося скластися навпіл.

Ніна сказала щось Зої равканською, а потім переклала її відповідь Матаясові.

— Це половина кімнати. Коли будували посольство, під справжньою підлогою створили додатковий півтораметровий поверх. Він так вбудований до фундаменту, що неможливо здогадатися, що під тобою є ще одна кімната.

— Це не надто відрізняється від льоху.

— Так, але кеттердамські будівлі не мають підвалів, тож нікому не спаде на думку шукати щось під ними.

Це здавалося надмірною обачністю в тій частині міста, яку вважали нейтральною, проте, напевно, равканців змусили вдаватися до крайніх засобів, щоб захистити своїх громадян. «Через таких людей, як я». Матаяс раніше був мисливцем, убивцею й пишався тим, що добре виконував свою роботу.

За мить вони натрапили на групу людей, які метушилися, притискаючись до